ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В КІНЦІ XX - ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

Після вивчення цієї глави бакалавр повинен:

знати

  • • причини руйнування адміністративно-командної системи управління;
  • • економічні результати правлінь; всіх глав Російської держави;
  • • напрями вдосконалення організаційної системи Російської держави в умовах ринкової економіки;

вміти

  • • виявляти переваги і недоліки економічних реформ, що проводяться державною владою в період формування ринкових відносин;
  • • аналізувати еволюцію державної влади і управління країною в період формування ринкових відносин;

володіти

  • • понятійним апаратом дисципліни "історія державного управління в Росії" в аналізованому періоді;
  • • навичками історичного аналізу розвитку системи ринкового господарювання.

Фініш радянської державності

У середині 1980-х рр. до складу СРСР входили 15 союзних республік [1]: Вірменська, Азербайджанська, Білоруська, Грузинська, Казахська, Киргизька, Латвійська, Литовська, Молдавська, РРФСР, Таджицька, Туркменська, Узбецька, Українська і Естонська. На його території проживали більше 270 млн осіб - представників понад 100 націй і народностей. На думку керівників СРСР національне питання в країні було вирішене, а республіки "вирівнялися" за рівнем політичного, соціально-економічного та культурного розвитку. Тим часом у провінції досить часто виникали проблеми, пов'язані з міжнаціональними відносинами. У період "гласності" вони стали переростати у відкриті конфлікти. Економічна криза, що охопила весь господарський комплекс країни, погіршував міжнаціональну напруженість.

Нездатність центральної влади впоратися з економічними труднощами викликала невдоволення в республіках. Воно посилювалося також і у зв'язку із загостренням проблем забруднення навколишнього середовища, зокрема, з погіршенням екологічної обстановки через аварію на Чорнобильській АЕС. Об'єднували місцеві опозиційні сили народні фронти, нові політичні партії та рухи: "Рух" на Україні, "Саюдіс" у Литві та ін. Вони стали головними виразниками ідеї державного відокремлення союзних республік, їх виходу зі складу СРСР.

У 1986 р пройшли масштабні мітинги проти русифікації [2] в Алма-Аті (Казахська РСР). Відкриті форми взяло суспільне невдоволення і в республіках Прибалтики, в Україні та Білорусії. Громадськість, очолювана народними фронтами республік, вимагала опублікування у відкритій пресі радянсько-німецьких договорів 1939 р публікації документів про депортацію населення з прибалтійських держав і західних районів України і Білорусії в період колективізації, про масові поховання жертв репресій під Куропатами (Білоруська РСР).

У 1988 р почалися військові дії між Вірменією та Азербайджаном через Нагірний Карабах - території, населеної переважно вірменами, але перебувала у складі АзССР. Збройний конфлікт між узбеками і турками - месхетііцамі спалахнув у Фергані (Узбецька РСР). Осередком міжнаціональних сутичок став і Новий Узень (Казахська РСР). Результатом цих конфліктів були тисячі біженців. У квітні 1989 р протягом декількох днів проходили масові демонстрації в Тбілісі. Головним їх вимогою було надання незалежності Грузії. За перегляд статусу Абхазької АРСР і виділення її зі складу Грузинської РСР виступило абхазьке населення.

З кінця 1980-х рр. активізувалося "рух" за вихід зі складу СРСР у республіках Прибалтики. На перших порах опозиційні сили наполягали на визнанні в якості офіційного рідної мови республік; на вжитті заходів для обмеження чисельності осіб, які переселяються в республіки Прибалтики з інших регіонів країни; на забезпеченні реальної самостійності місцевих органів влади. Потім пріоритетним стала вимога відокремлення економіки цих республік від загальносоюзного господарського комплексу. Пропонувалося зосередити управління народним господарством в місцевих управлінських структурах і визнати пріоритет республіканських законів перед загальносоюзними. Восени 1988 на виборах в центральні та місцеві органи влади Естонії, Латвії та Литви здобули перемогу представники народних фронтів. Своїм головним завданням вони оголосили досягнення повної незалежності, створення суверенних держав.

На I з'їзді народних депутатів СРСР (травень-червень 1989) була сформована двоступенева структура вищої законодавчої влади в СРСР: З'їзд і Верховна Рада, утворені комітети і комісії Верховної Ради по найважливіших напрямках внутрішньої і зовнішньої політики загальносоюзного держави.

Найбільш значущою подією в кінці XX ст. стало заснування на III (позачерговому) з'їзді народних депутатів 12-15 березня 1990 поста Президента СРСР (ним став М. С. Горбачов), формування Президентської Ради і Ради Федерації з вищих посадових осіб союзних республік. Була також скасовано 6-та стаття Конституції СРСР про керівну роль КПРС. Організація виборів і формування нових органів влади передавалися союзним центром на розсуд республік.

12 червня 1990 I з'їзд народних депутатів РРФСР прийняв Декларацію про державний суверенітет Росії. У ній законодавчо закріплювався пріоритет республіканських законів над союзними. Першим президентом РРФСР став Єльцин Борис Миколайович, віце-президентом - Олександре Володимировичу Руцькой.

Декларації союзних республік про суверенітет поставили в центр політичного життя Союзу РСР питання про подальше існування цього політико-економічного об'єднання. На IV з'їзді народних депутатів СРСР у грудні 1990 р було вирішено зберегти Союз Радянських Соціалістичних Республік і перетворити його в демократичне федеративну державу. З'їзд прийняв постанову "Про загальну концепцію союзного договору та порядок його укладення". У цьому документі зазначалося, що основою оновленого Союзу є принципи, викладені в республіканських деклараціях: рівноправність всіх громадян і народів, право на самовизначення і демократичний розвиток, територіальна цілісність. Відповідно до постанови з'їзду був проведений всесоюзний референдум для вирішення питання про збереження оновленого Союзу як федерації суверенних республік. За збереження СРСР висловилися 76,4% загального числа брали участь у голосуванні осіб.

У квітні-травні 1991 в Ново-Огарьово (підмосковній резиденції президента СРСР) відбулися переговори президента СРСР Михайла Сергійовича Горбачова з керівниками дев'яти союзних республік з питання про нову союзному договорі. Всі учасники переговорів підтримали ідею створення оновленого Союзу і підписання відповідного договору. Проектом передбачалося створення Союзу Суверенних Держав (ССД) як демократичної федерації рівноправних радянських республік. Намічалися зміни в структурі органів влади, прийняття нової Конституції, зміна виборчої системи. Підписання договору було призначено на 20 серпня 1991, але в процесі його обговорення виявилися різні думки. Прихильники Горбачова бачили в цьому документі можливість зниження рівня конфронтації і запобігання громадянської війни в країні. Керівники руху "Демократична Росія" ратували за підписання тимчасового договору строком до одного року. За цей час пропонувалося провести вибори до Установчих зборів і делегувати йому питання про порядок формування загальносоюзних органів влади. Підготовлений до підписання документ був розцінений деякими представниками радянського суспільства як капітуляція центру перед вимогами націонал-сепаратистських сил у республіках. Противники проекту цього договору побоювалися, що демонтаж СРСР викличе розпад існуючого народногосподарського комплексу та поглиблення розпочатого вже в 1980-і рр. економічної кризи.

За кілька днів до підписання нового союзного договору опозицією була зроблена "силова" спроба зупинити соціально-політичні реформи. У ніч на 19 серпня 1991 президентом СРСР М. С. Горбачову було запропоновано підписати документ про "зречення від влади" у зв'язку з поганим станом здоров'я. Слідом за цим було оголошено про створення ГКЧП - Державного комітету з надзвичайного стану в СРСР. У країні запроваджувався надзвичайний стан терміном на 6 місяців, заборонялися мітинги і страйки. До складу ГКЧП увійшли віце-президент СРСР Г. І. Янаєв, прем'єр-міністр СРСР В. С. Павлов, голова КДБ В. А. Крючков, міністр оборони Д. Т. Язов і інші представники верховних органів СРСР. Головним своїм завданням ГКЧП оголосив подолання економічної та політичної кризи, міжнаціональної та громадянської конфронтації і анархії, що мало на увазі відновлення порядків, що існували в СРСР до 1985 р

Центром серпневих подій стала Москва. У місто наказом ГКЧП були введені війська, встановлений комендантську годину. За частина населення, в їх числі і деякі працівники партійних і владних органів, нс підтримувала ГКЧП. Президент РРФСР Б. М. Єльцин закликав громадян підтримати законно обрану владу РРФСР, а дії ГКЧП оцінити як антиконституційний переворот. Він оголосив про переведення у відання російського президента всіх розташованих на території РРФСР загальносоюзних органів виконавчої влади, а 22 серпня члени ГКЧП були арештовані. Указом Єльцина від 22 серпня 1991 заборонялася діяльність КПРС в Росії.

Всі ці події прискорили процес виходу республік Союзу зі складу СРСР: наприкінці серпня про створення самостійної держави заявила Україна, а потім її приклад наслідували й інші республіки.

У грудні 1991 р в Біловезькій пущі на території Білорусії відбулася нарада керівників трьох уже суверенних держав. Росію представляв Б. М. Єльцин,

Україна - Л. М. Кравчук, Білорусію - С. С. Шушкевич. 8 грудня вони заявили про припинення дії союзного договору від 1922 і про закінчення діяльності державних структур колишнього Союзу. Тоді ж ними була досягнута усна домовленість про створення СНД - Співдружності Незалежних Держав. У грудні 1991 р до Співдружності Незалежних Держав приєдналися ще вісім колишніх союзних республік.

Перебудова, розпочата з ініціативи партійно державних лідерів СРСР, у всіх сферах життя радянського суспільства, закінчилася. Головним її підсумком стала ліквідація багатонаціональної держави, функционировавшего майже 70 років. Колишні радянські республіки перетворилися на президентські держави, однак серед їхніх керівників були також і колишні партійні і радянські працівники.

У змінених умовах головною в Росії вважали завдання зміцнення нової влади. Але реальність виявилася іншою. Президент Росії, уряд і підпорядковані їм управлінські органи на місцях (голови адміністрацій, представники Президента) юридично виявилися рівноправні з колишніми органами влади - Радами. У грудні 1992 р - березні 1993 р розбіжності двох гілок влади досягли апогею: з'їзд депутатів і Верховна Рада РРФСР об'єдналися проти Уряду і Президента. На VII з'їзді (в грудні 1992 р) були внесені поправки до Конституції: з'їзд декларативно підпорядкував собі виконавчу владу - Президента і Уряд. Протистояння гілок влади досягло піку у вересні- жовтні 1993 р і 12 жовтня 1993 була прийнята Конституція, яка закріпила нове державне і цивільне устрій країни. Тепер вона стала називатися Російською Федерацією.

  • [1] У період з 31 березня 1940 по 16 липня 1956 років. до складу СРСР входило 16 союзних республік: 16-й була Карело-Фінська Республіка. Потім її статус був знижений до автономії у складі РРФСР, а з листопада 1991 Карельська АРСР стала називатися Республікою Карелія у складі РРФСР.
  • [2] Приводом послужило призначення Г. В. Колбіна, росіянина за національністю, першим секретарем ЦК Компартії Казахстану.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >