Навігація
Головна
 
Головна arrow Право arrow Валютне право
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Системи фінансового моніторингу в зарубіжних державах

В даний час у більшості країн світу створені національні системи протидії відмиванню доходів та фінансування тероризму, в рамках яких функціонують системи фінансового моніторингу. Як уже зазначалося, визначальний вплив на архітектуру національних систем фінансового моніторингу надали міжнародні стандарти в області протидії відмиванню доходів та фінансування тероризму, розроблені ООН, Європейським співтовариством, ФАТФ, Вольфсбергської групою, Базельським комітетом з банківського нагляду. Саме міжнародні стандарти стали першопричиною і правовою основою для створення національних систем, що спричинило виникнення низки загальних ознак, властивих кожній системі фінансового моніторингу, які функціонують у кожній окремій державі.

Разом з тим кожна з систем фінансового моніторингу видозмінюється в залежності від безлічі факторів, серед яких слід виділити: способи організації підрозділів фінансових розвідок; їх інформаційні зв'язки з контролюючими та правоохоронними органами; розподіл контрольних повноважень серед них; сукупність заходів з фінансового моніторингу; системи інформування; адміністративне і кримінальне переслідування за порушення нормативних положень про фінансовий моніторинг.

У більшості національних систем фінансового моніторингу існує два основних напрямки діяльності, а саме: протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму. Специфічним напрямом діяльності національних систем фінансового моніторингу є покладання на агентів фінансового моніторингу функції з моніторингу операцій з державами, на які накладені різні економічні та торговельні ембарго. Так, фінансові інститути США в рамках програм з протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму також здійснюють функції по забезпеченню дії економічних і торговельних санкцій уряду США.

Основною тенденцією розвитку фінансового моніторингу є його використання у сфері боротьби з корупцією, обналичиванием коштів в злочинних цілях, інсайдерською торгівлею, маніпулюванням цінами на ринку цінних паперів.

Незважаючи на те що кожна з національних систем фінансового моніторингу схильна до впливу численних політичних, економічних і соціальних факторів (фінансова система держави, фінансові інститути, місце в міжнародному поділі праці і т.д.), на наш погляд, можна виділяти основоположні елементи, що дозволяють говорити про наявність національної системи фінансового моніторингу в окремій державі.

Першим спільним елементом будь-якої національної системи фінансового моніторингу є наявність нормативно-правової бази у сфері протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму. В даний час російський нормативно-правовий масив у сфері фінансового моніторингу являє собою один з найбільш широко поширених прикладів нормативно-правового регулювання фінансового моніторингу.

Як раніше підкреслювалося, в Російській Федерації основним нормативним актом, що регулює організацію та функціонування системи фінансового моніторингу, є

Закон про протидію легалізації доходів. Подібні закони прийняті в більшості країн світу (наприклад, у США, Великобританії, Білорусі, Австралії і т.д.).

У ряді країн прийнято відразу кілька законодавчих актів. Так, наприклад, в Нідерландах прийнято чотири основних закону в області фінансового моніторингу: 1) Закон про повідомлення про незвичайні трансакціях, який зобов'язує фінансово-кредитні установи інформувати про незвичайних і підозрілих трансакціях спеціальний центр по збору інформації про незвичайні трансакціях. У відповідності з даним Законом також був створений центр по збору інформації про незвичайні трансакціях, формально підкоряється Міністерству фінансів; 2) Закон про ідентифікацію фінансових угод, які покладає на фінансові установи обов'язок по ідентифікації їх клієнтів та угод; 3) Закон про пункти з обміну грошей, що зобов'язує їх працівників повідомляти правоохоронні органи про всі підозрілі операції; 4) Закон про конфіскацію злочинних доходів, який визначає порядок накладення арешту і вилучення власності і майна злочинця.

У більшості країн (у тому числі в Росії) прийнятий основоположний закон або кілька законів у сфері протидії відмиванню доходів та фінансування тероризму, які згодом деталізуються нормативними актами підрозділів фінансової розвідки та методичними рекомендаціями інших наглядових органів, на які покладено функції нагляду у сфері протидії відмиванню доходів та фінансування тероризму.

У цих законах визначаються суб'єкти та об'єкти фінансового моніторингу, а також застосовувані ними заходи з протидії відмиванню злочинних доходів і фінансуванню тероризму. Як правило, закон також закріплює створення уповноваженого органу у сфері протидії відмиванню злочинних доходів і фінансуванню тероризму, а також встановлює принципи міжнародного співробітництва в даній області.

В рамках національних законодавств можна виділити два основних положення, які присутні у законодавствах більшості країн, що здійснюють фінансовий моніторинг. Насамперед, це обов'язкова криміналізація легалізації злочинних доходів і фінансування тероризму. Відсутність даних складів злочинів зробило б всю систему фінансового моніторингу, як і одержувану в рамках даної системи інформацію, безглуздою і марною. Криміналізація відмивання злочинних доходів та фінансування тероризму забезпечує правовий зв'язок між фінансово-правовим блоком регулювання фінансового моніторингу та кримінально-правовими процедурами.

Залежно від кримінально-правових поглядів злочини у сфері легалізації злочинних доходів та фінансування тероризму мають місце при відмиванні доходів, отриманих від будь-яких злочинів, або існують певні обмеження, наприклад, щодо валютних, митних та податкових правопорушень. Останнє, наприклад, має місце в Російській Федерації. Так, кримінальне законодавство одних країн визначає в якості злочину відмивання доходів, отриманих від будь-яких незаконних дій (Грузія, Казахстан), інших - до числа злочинів відносить легалізацію доходів тільки від злочинів (Білорусь, Польща, Франція), третіх- говорять про те, що злочином є легалізація доходів лише від певного переліку діянь (Росія, Німеччина) [1]. Серед найбільш поширених кримінально-правових санкцій слід зазначити позбавлення волі від шести місяців до 20 років, штраф, конфіскацію майна, а також позбавлення спеціальних звань і посад.[1]

Поряд з легалізацією відмивання злочинних доходів та фінансування тероризму не менш важливо встановити державні заходи примусу у вигляді адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення законодавства про фінансовий моніторинг в частині здійснення комплексу заходів з протидії злочинним доходам та фінансуванню тероризму.

В даний час у більшості держав встановлена лише адміністративно-правова відповідальність у сфері фінансового моніторингу, що виражається в застосуванні таких санкцій до фінансових інститутів, як попередження, накладення штрафу, відкликання ліцензії на здійснення певної діяльності, примусова ліквідація.

Окремо відзначимо, що в ряді країн юридична відповідальність покладається і на фізичних осіб, які не направляють повідомлення про підозрілі операції і угодах. Так, щодо фізичних і юридичних осіб, які не дотримуються обов'язки з інформування підрозділу фінансової розвідки Аргентини, встановлена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу в розмірі від одно- до десятикратного розміру операції або угоди, про яку не було повідомлено, при неможливості встановити суму угоди накладається штраф у розмірі від 10 тис. до 100 тис. аргентинських дол. У Китаї агенти фінансового моніторингу зобов'язані направляти інформацію про платежі юридичними особами на суму понад 1 млн юанів і операціях з готівковими коштами більш ніж на 200 тис. юанів [2].[2]

У ряді країн неповідомлення про підозрілі операції і угодах тягне за собою накладення кримінальної відповідальності як на юридичні особи, так і на їх керівників і безпосередніх виконавців, що можна розглядати в якості ефективної заходи щодо вдосконалення національних систем фінансового моніторингу.

Поряд з актами національного законодавства складовою частиною більшості країн виступають міжнародні правові акти і загальновизнані принципи міжнародного права, що мають переважну силу по відношенню до національних правовим актам.

В рамках міжнародної нормотворчої діяльності відзначимо наявність великого масиву рекомендацій різних міжнародних організацій у сфері протидії відмиванню злочинних доходів і фінансуванню тероризму. Складовою частиною правової бази у сфері фінансового моніторингу більшості країн виступають міжнародні стандарти у сфері протидії відмиванню доходів та фінансування тероризму, розроблені ФАТФ, Вольфсбергської групою і Базельським комітетом з банківського нагляду.

При цьому їх імплементація здійснюється у двох основних напрямках: або шляхом видання окремого нормативного акту, який визнає відповідні міжнародні стандарти, їх положення обов'язковими для виконання ("формальний підхід"), або шляхом розробки національного законодавства на основі вимог міжнародних стандартів ("неформальний підхід") .

Особливістю правового масиву у сфері фінансового моніторингу виступає наявність значної кількості нормативних актів, прийнятих органами влади, уповноваженими у сфері протидії відмиванню доходів та фінансування тероризму. У Російській Федерації такими уповноваженими органами і організаціями стали:

  • - Уряд РФ (постанова Уряду РФ від 05.12.2005 № 715 "Про кваліфікаційних вимогах до спеціальних посадовим особам, відповідальним за дотримання правил внутрішнього контролю та програм його здійснення, а також вимоги до підготовки і навчання кадрів, ідентифікації клієнтів, вигодонабувачів з метою протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму ");
  • - Мінфін Росії (наказ Мінфіну Росії від 21.06.2005 № 77н "Про затвердження Положення про узгодження правил внутрішнього контролю організацій, що здійснюють скупку, купівлю-продаж дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних виробів з них і брухту таких виробів");
  • - Росфінмоніторинг (наказ Росфінмоніторингу від 26.10.2005 № 149 "Про затвердження Положення про форму письмових запитів та перелік посадових осіб, які мають право направляти запити в кредитні організації");
  • - Банк Росії (Положення про ідентифікацію кредитними організаціями клієнтів і вигодонабувачів з метою протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму від 19.08.2004 № 262-П) та ін.

У зарубіжних країнах подібні функції також покладаються на підрозділи фінансової розвідки, наглядові органи у сфері протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму, у тому числі центральні кредитні установи.

В рамках підзаконного нормотворчості уповноваженими органами і організаціями деталізуються питання щодо розробки внутрішніх документів з протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму, правового статусу спеціальних посадових осіб, кваліфікаційних вимог до них, реалізації основних заходів з протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму в рамках фінансового моніторингу.

Другим елементом національної системи фінансового моніторингу є уповноважений державний орган або установу, відповідальну за створення і функціонування системи фінансового моніторингу, - підрозділу фінансової розвідки. В існуючих системах функціонують два основних типи підрозділів фінансової розвідки - адміністративного та правоохоронного типу, залежно від того, до числа яких органів (державного фінансового контролю або правоохоронним) відносяться підрозділу фінансової розвідки. Наприклад, у ряді країн підрозділу фінансової розвідки адміністративного типу утворені при центральних кредитних установах: у Вірменії - Центр фінансового моніторингу Центрального банку Вірменії, Італії - структурний підрозділ Банку Італії (Ufficio Italian dei Cambi), в Китаї - Китайський центр з моніторингу і дослідженню протидії відмиванню грошей при Народному банку Китаю [3].[3]

В даний час домінуючим у світі є підрозділи фінансової розвідки адміністративно-фінансового типу, що повною мірою відповідає основному завданню підрозділів фінансової розвідки - створенню інформаційного буфера між фінансовими інститутами та правоохоронними органами, які здійснюють розслідування злочинів.

Невід'ємною частиною діяльністю підрозділів фінансової розвідки і сполучною ланкою з першим елементом національної системи фінансового моніторингу виступає нагляд за діяльністю агентів фінансового моніторингу, які здійснюють заходи з протидії відмиванню злочинних доходів і фінансуванню тероризму. Такий нагляд забезпечує ефективне функціонування всієї національної системи фінансового моніторингу та передбачає побудову однієї з трьох моделей наглядової діяльності: 1) модель спеціалізованого нагляду (підрозділу фінансової розвідки Австралії, Канади); 2) модель змішаного нагляду (підрозділу фінансової розвідки і наглядові органи Росії, Білорусі) і 3) модель пруденційного нагляду (наглядові органи без участі підрозділів фінансової розвідки (Великобританія)).

Третім елементом будь-якої національної системи фінансового моніторингу виступають сукупність суб'єктів фінансового моніторингу та перелік заходів, здійснюваних ними з метою протидії легалізації злочинних доходів і фінансуванню тероризму. Перелік найменувань і організаційних форм уповноважених організацій різноманітний і широкий, що пов'язано з особливостями фінансової системи держави. Разом з тим відзначимо, що в більшості країн (наприклад, в США, Великобританії, Росії, Німеччини, Японії) до агентів фінансового моніторингу відносять організації як фінансового, так і нефінансового сектора.

Незважаючи на все розмаїття правових методів і способів здійснення фінансового моніторингу, виділимо такі основні заходи, як ідентифікація клієнтів та їх вигодопріобрателей, моніторинг операцій та угод, а також направлення інформації про підозрілі трансакціях в підрозділу фінансової розвідки держави.

В рамках ідентифікації клієнтів та їх вигодонабувачів в національних системах фінансового моніторингу слід виділити два основні підходи до ідентифікації клієнтів та їх вигодонабувачів.

Перший підхід передбачає ідентифікацію фізичних та юридичних осіб при здійсненні операції з певним майном (готівкові кошти, дорожні чеки, цінні папери на пред'явника) або на певну грошову суму. Наприклад, в Європейському союзі ідентифікація клієнта вимагається у разі, якщо сума угоди перевищує 15 тис. Євро.

Другий спосіб ідентифікації закріплює процедуру ідентифікації всіх клієнтів і контрагентів, які знаходяться на обслуговуванні у фінансовій організації, незалежно від виду та суми операції. Як показує практика, перший підхід властивий для економічно розвинених країн, а другий - для розвиваються.

Відносно кінцевих вигодонабувачів (бенефіціарні власники) можна виділити три підходи. Перший підхід передбачає обов'язок юридичної особи надавати інформацію про всі кінцевих вигодонабувачів, другий - вказувати інформацію про мажоритарні вигодонабувачів, наприклад володіють більш ніж 10% часток участі (акції) юридичної особи, і, нарешті, третій підхід не встановлює жодних вимог щодо розкриття інформації про кінцевих вигодонабувачів (Росія). В даний час найбільш перспективний перший підхід, який не тільки полегшує контроль над проведеними трансакціями, а й підвищує прозорість всієї національної економіки.

Відносно моніторингу операцій та угод слід виділити три основні підходи. Перший підхід передбачає повідомлення в підрозділу фінансової розвідки про всі угоди та операціях, сума яких перевищує нормативно встановлену величину. У США фінансові інститути зобов'язані направляти інформацію про операції з готівковими коштами, що перевищують 10 тис. Дол. США, для грошових інструментів (чеки, банківські чеки, векселі і т.д.) - 3 тис. Дол. США [4]. В Аргентині фінансові інститути зобов'язані повідомляти про банківські рахунки, якщо на них протягом місяця надійшло понад 50 тис. Песо або протягом року - 200 тис. Песо. У Мексиці здійснюється контроль грошових переказів на суму понад 20 тис. Дол. Другий підхід передбачає наявність системи моніторингу операцій, при якій суб'єкти фінансового моніторингу повідомляють тільки про операції, які викликають підозру в можливій залученості в відмивання злочинних доходів або фінансування тероризму. Подібний підхід характерний для Швейцарії.[4]

І, нарешті, третій підхід передбачає заборону на здійснення великих угод з готівкою без участі фінансового посередника, що характерно для Італії [5]. Відзначимо наявність четвертого підходу, реалізованого, як правило, без участі фінансових інститутів. Його змістом є повідомлення про перевезення готівкової валюти і обертаються інструментах на пред'явника через кордон. Так, у Чехії митні органи зобов'язані повідомляти підрозділу фінансової розвідки про перевезення діючих банкнот, монет, чеків і дорожніх чеків на суму, що перевищує 350 тис. Чеських крон [6]. У Росії готівкові грошові кошти в розмірі від 3 тис. Дол. США підлягають декларуванню, а суми від 10 тис. Дол. США - транскордонного перевезення при пред'явленні підтверджуючих документів. Разом з тим нормативна обов'язок повідомляти про транскордонні перевезеннях в підрозділу фінансової розвідки для ФМС Росії не встановлена.[5][6]

В інформаційній площині слід виділяти двухстадийную і трехстадійного моделі інформаційного обміну. Перша модель характерна для національних систем, в яких створено підрозділ фінансової розвідки правоохоронного типу, що передбачає інформаційний обмін між клієнтом і фінансовим інститутом, а також між фінансовим інститутом і підрозділ фінансової розвідки правоохоронного типу (Австрія, Данія, Німеччина). У свою чергу, в трехстадійного моделі в якості третьої стадії виникає інформаційний обмін між підрозділами фінансової розвідки та правоохоронними органами (Росія, Білорусь, Грузія, Україна). Трехстадийная модель, як і адміністративно-фінансовий тип підрозділів фінансової розвідки, є превалирующими у світовій практиці.

Четвертим елементом національної системи фінансового моніторингу є міжнародне інформаційне взаємодія в рамках національних систем фінансового моніторингу. Даний елемент є не тільки невід'ємною частиною національної системи фінансового моніторингу, але і сполучною ланкою національних систем фінансового моніторингу, складових міжнародну систему протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму. Його відсутність тягне ізольованість національної системи фінансового моніторингу та, як наслідок, неможливість ефективно протистояти міжнародної фінансової злочинності.

Інформаційна взаємодія між національними системами знаходить своє вираження у двох основних аспектах: в державному і приватному інформаційних обмінах. Державний інформаційний обмін представлений на рівні державних органів, насамперед підрозділів фінансових розвідок та наглядових органів, шляхом двостороннього або багатостороннього обміну інформацією в рамках існуючих міжнародних угод і договорів, роботи комітетів і комісій міжнародних організацій.

У свою чергу, приватний обмін інформацією передбачає обмін інформацією між приватними фінансовими інститутами різних країн. В рамках взаємодії зарубіжних і національних фінансових інститутів особливо гостро це питання стоїть при проведенні міжнародних розрахунків. Беручи до уваги, що більшість міжнародних розрахунків здійснюється в доларах США або євро, фінансові інститути часто стикаються із запитами від іноземних банків-кореспондентів з проханням надати додаткову інформацію про характер і учасниках операцій, що проводяться по рахунках російських кредитних організацій, відкритим у відповідних іноземних банках.

У рамках здійснення фінансового моніторингу закордонними фінансовими інститутами останні часто просять банк-кореспондент надати додаткову інформацію щодо деталей платіжної операції в тих випадках, коли платіжні інструкції містять недостатньо інформації для розуміння характеру операції, або у випадках, коли операції носять незвичайний характер. Подібного роду запити здійснюються в суворій відповідності з національним законодавством даної держави (як США, так і європейських країн), що вимагає мати повну інформацію про проведені платежі за відкритими рахунками. Правовим перешкодою для російських фінансових інститутів виступають положення федерального законодавства, встановлені, зокрема, ст. 857 ЦК і ст. 26 Закону про банківську діяльність і обмежують можливість надання інформації третім особам без згоди клієнтів даних організацій.

  • [1] Див .: Михайлов В. І. Протидія легалізації доходів від злочинної діяльності: Правове регулювання, кримінальна відповідальність, оперативно-розшукові заходи та міжнародне співробітництво / В. І. Михайлов. СПб .: Изд-во "Юридичний центр Прес", 2002. С. 32.
  • [2] Див .: Савінський С. П. Протидія відмиванню грошей і фінансуванню тероризму в КНР / С. П. Савінський // Банківська справа. 2005. № 1. С. 18.
  • [3] До одного з винятків слід віднести підрозділ фінансової розвідки Аргентини, яке є структурною частиною Міністерства юстиції та прав людини Аргентини.
  • [4] Див .: Кузнєцова Η. Ф. Контроль над легалізацією злочинних доходів в США / Η. Ф. Кузнєцова, С. К. Багаудінова // Вісник Московського університету. Сер. 11, Право. 1997. № 6.
  • [5] Див .: Саркісянц А. Проблеми банківської безпеки і відмивання грошей / А. Саркісянц // Бухгалтерія і банки. 2008. № 7.
  • [6] Цит. по: Підрозділи фінансової розвідки. Огляд. Міжнародний валютний фонд. Світовий банк. Вашингтон (округ Колумбія), 2004. С. 60.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук