Навігація
Головна
 
Головна arrow Історія arrow Історія Сходу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Туреччина, Іран, Афганістан

Ці три держави не належать до числа арабських, будучи разом з тим країнами традиційної ісламської культури. Спільне між ними і в тому, що всі вони в минулому на відміну від арабських держав не були колоніями, хоча кожна з них досить відчутно залежала від Заходу. Відсутність колоніального статусу дозволило зберегти в цих країнах традиційну державність, що, втім, не завадило їм в наші дні перетерпіти серйозні випробування, а часом і істотно трансформуватися. Особливо виділяються з нас цікавлять в даній главі країн дві - Іран і Афганістан, долі яких в 1980-і рр. опинилися в деякому розумінні близькі. Туреччина в цьому плані стоїть осібно, до того ж про її недавній історії було достатньо сказано у попередній частині роботи. Тому її проблемам ми приділимо порівняно небагато уваги.

Туреччина

Сучасна Туреччина (72 млн, мусульмани) досить впевнено розвивається за західним капіталістичному шляху, причому динаміка її розвитку наприкінці XX ст. (військові перевороти в 1960, 1971 і 1980 рр. з подальшим виходом на передній план парламентського демократизму) свідчила на користь того, що країна начебто досягла достатньої зрілості в процесі модернізації і трансформації. Ні фундаменталізму, ні соціальному екстремізму, заради припинення впливу яких, власне, і брали владу військові, як тоді здавалося, вже не здолати тенденції, що намітилася до поступального розвитку капіталістичних методів в економіці та парламентарних в політиці. У цьому сенсі країна, незважаючи на все ще зберігаються деякі нестабільність, виглядала цілком надійно, чого не можна було в той час сказати ні про Іран, ні про Афганістан.

На рубежі 1980-1990-х рр. ця тенденція ще відчувалася практично у всьому - і в економіці, і в політиці, і в соціокультурних стандартах. Економічні реформи, що здійснювалися ривками, але в кінцевому рахунку давали бажаний результат, вели до перетворення господарства країни. Фіксувався стійке економічне зростання, була прийнята 20-річна програма модернізації. Розвивалися національний капітал і експорт, в тому числі і навіть чи не в першу чергу в Росію. Успіхам економічного розвитку в 1990-і рр. кілька завадили війна в Перській затоці, досить дорого обійшлася туркам, і фінансова криза 1994 р викликав помітне падіння курсу ліри. Проте Туреччина оправлялася від невдач. Цьому, як тоді здавалося, сприяли і явно намічалася політична стабільність в країні, і ліберальне законодавство, і конвертованість турецької ліри, і порівняно дешева робоча сила.

Політичний плюралізм Туреччини цілком задовольняв світовим стандартам, що сприяло включенню цієї країни в деякі організації об'єднаної Європи. Туреччина демонструвала миролюбну зовнішню політику, що особливо істотно відзначити в умовах, коли на території колишнього СРСР виникли нові країни, що не стільки мусульманські, скільки тюркомовні. Від того, які зв'язки встановлять з ними їхні східні сусіди і в першу чергу Туреччина, багато в чому залежало майбутнє великого регіону. Словом, на перший погляд все було ніби цілком задовільно. Проте благополуччя було удаваним. Ситуація в світі в цей час швидко ставала іншою. Всюди піднімали голову ісламісти, і це не могло не позначитися на стані умов в Туреччині.

Політична обстановка в країні загострилася у грудні 1995 р, коли більшість мандатів на парламентських виборах отримала проісламська Партія благоденства (Рефах), на чолі якої стояв Неджметдин Ербакан. Чи не припинялися спроби посилити значення ісламу і нав'язати країні ісламські норми життя, а також прагнення відродити поховані ще Кемалем Ататюрком звичаї (закриті одягу для жінок, у тому числі в університетах, старанне вивчення Корану на різних курсах при мечетях, спроби розширити мережу приватних ісламських шкіл, пишно святкувати мусульманські свята тощо) не могли не насторожувати. Правда, цього разу військові досить легко впоралися з настанням ісламу, справа обійшлася без перевороту. У лютому 1998 р ця партія за рішенням конституційного суду була заборонена. Однак на зміну їй тут же прийшла Партія чесноти (Фазілет), розпущена в 2001 р за рішенням того ж суду. Але процес вже було не зупинити, і замість цієї партії з'явилися такі ж нові.

Вибори до парламенту восени 2002 року принесли, як і очікувалося, черговий успіх ісламістам, які об'єдналися в Партію справедливості і розвитку (ПСР), що в усьому світі було розцінено як сильний удар по кемалістською Туреччини. Правда, лідери ПСР обіцяли проводити помірну політику. На виборах 2007 року ця партія підтвердила свій успіх, а її керівники очолили країну. Президент Абдулла Гюль і прем'єр Реджеп Ердоган вийшли саме з ПСР. При їх керівництві Туреччина стала змінюватися. Піддавшись загальному пошесті, охопив світ ісламу, населення країни не просто згадало, що країна 100 років тому була гігантською імперією і центром світового ісламського співтовариства, а й захотіло не відставати від того, що представляється чималому його частини як відродження ісламської традиції, що лежала у фундаменті величі минулого. Військові цього разу під тиском громадської думки, як свого, турецького, так і загальноісламськими, виявилися змушені відступити.

Як підсумок всього, що відбувається у зв'язку з цим слід розцінювати вражаючу перемогу проісламських сил на референдумі у вересні 2010 р Більше половини (58%) голосуючих висловилися на підтримку влади, які закликали законодавчо обмежити можливості військових втручатися в політику. Представники Євросоюзу - правда, по гарячих слідах і явно не подумавши, - вітали це голосування, визнавши, що воно за духом вірно. Таке обмеження на тлі численних військових переворотів у всьому світі може, звичайно, представлятися чимось позитивним. Але в Туреччині перемога прихильників ісламу означала щось протилежне. Це був крок назад, в каламутну епоху середньовічного суспільства, бо, як було показано вище, в Туреччині військові грали роль позитивного початку, відновлюючи суспільство західного типу, створене великим Кемалем. І тепер це суспільство почало звертати особа до ісламу, причому досить жорсткому (Ердоган на офіційних прийомах став демонструвати свою дружину з покритою головою).

Схоже, що європейці швидко в цьому розберуться, бо, якщо ситуація з радикалізацією ісламу не стабілізується, бажані можливості для Туреччини інтегруватися в Європу можуть виявитися закриті. Взагалі ж поки не дуже ясно, попрямує Чи країна по шляху до ісламській державі, як то відбувається в ще недавно цілком начебто світському Пакистані, або сильно задумається, чи варто вибирати такий шлях. Якщо врахувати ситуацію з войовничим і явно перемагаючим в ряді випадків фундаменталістським ісламом, вибір, вже зроблений турками, може виявитися вирішальним. Це, звичайно, не означає, що благополучна, розвинена, багатопартійна і поки ще демократична в основі своїй Туреччина стане такою, яким вже є Іран. Але є підстави побоюватися і цього.

Тим часом економічно високорозвинена в індустріальному відношенні і впевнено нарощує свій економічний потенціал Туреччина енергійно виходить на передній план за рівнем промислового і сільськогосподарського виробництва і послуг, включаючи туризм. Її економічна міць вивела країну у другий десяток держав, а за темпами зростання в останні роки світової кризи вона мало не на другому місці в світі після Китаю. У той же час навмисно різке погіршення відносин з Ізраїлем виразно свідчить про політичні симпатії керівництва країни. ВВП на душу населення 11,2 тис. Дол. США.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук