Освіта

Вже з кінця X ст. в Києві існували школи. Це підтверджується записом у "Повісті временних літ": "Почав Володимир брати у кращих людей дітей і віддавати їх у вчення книжкове, матері ж плакали про них, як про мертвих". Відомо, що в правління Ярослава Мудрого 1030 р в школі при Софійському соборі навчалося близько 300 дітей. Були відкриті школи в Курську (про них повідомляється в "Житії Феодосія Печерського"), а пізніше, на початку XIII ст., Й у Володимирі-на-Клязьмі.

З часом з'явилися школи не тільки для хлопчиків, але і для дівчаток. Першу з них в 1086 відкрила при Андріївському монастирі сестра Володимира Мономаха Янка Всеволодівна. Така ж школа, створена Єфросинією Полоцької, існувала і в заснованому сю Спаському монастирі.

Спочатку для навчання письма використовувалася, як і в інших європейських країнах, дерев'яна дошка, вкрита воском. На ній записували слова, які потім можна було стерти. Така дошка в 2000 р була знайдена в Новгороді в шарах кінця X - початку XI ст. На ній були записані вірші з Псалтиря - книги, за якою в Середні століття вчили грамоті. У числі виявлених берестяних грамот є і що використовувалися дітьми в навчальних цілях. Це 12 грамот новгородського хлопчика Онфіма, що відносяться до середини XIII в. За припущенням В. Л. Яніна, вони представляють собою спеціальні вправи, необхідні при переході з цери (воскової таблички) на бересту, писання на якій вимагало спеціальних навичок.

Виникають бібліотеки і центри по листуванню книг. "Повість временних літ" під 1037 повідомляє, що Ярослав Мудрий "книгам прилежа і шануючи е (їх) часто в нощи і дні", наказав зібрати переписувачів, які перевели і "спісаша книзі багато". Майстерня по листуванню книг була відкрита і при школі Єфросинії Полоцької.

Досить широке поширення освіти на Русі вигідно відрізняло її від Західної Європи, де грамотність довгий час була привілеєм духовних осіб - кліриків. Пов'язано це було не тільки з відсутністю дешевого матеріалу для письма - берести, але і з тією обставиною, що в католицьких країнах мовою писемності була латинь, мова, освоєння якого вимагало довгої і ретельної підготовки.

Література

Наприкінці X ст., Разом з Хрещенням, на Русь приходить і перекладна християнська література, представлена в основному творіннями отців церкви, житіями, творами з християнської історії. Слід врахувати, що дуже популярні на Русі болгарські книги по суті не вимагали перекладу, більш того, завдяки їх появи в Києві та інших містах окремі риси болгарської мови (так звані старослов'янізми) увійшли в систему давньоруської літературної мови. З цієї причини за болгарської літературою закріпилася назва "література-посередниця". Серед найбільш популярних були не тільки біблійні книги, в тому числі книги пророків (Ісаї, Єремії, Іезікіля), але і грецька "Хроніка Георгія Амартола", твори Іоанна Златоуста, з яких була складена збірка "Златоструй", "Ізборники" 1073 та 1 073 рр., складені за князя Святослава Ярославича, житія Василя Нового, Сави Освяченого, святої великомучениці Ірини, Антонія Великого та інших, а також патерики - збірники коротких розповідей про ченців, що прославилися благочестям і аскетизмом. Переведені були також "Історія Іудейської війни" Йосипа Флавія, одна з редакцій "Олександрії" (роману про життя і подвиги Олександра Македонського) Псевдо-Каллісфена і "Девгеніево діяння" - сказання про Ромейський героя Дигенисе Акрите.

Незабаром з'являються і власні літературні твори. Це Житіє перших російських святих князів Бориса і Гліба, Житіє ігумена Києво-Печерського монастиря Феодосія, учащие читача лагідності і смирення перед волею Бога. Їх автором був чернець Нестор, якому раніше приписувалося авторство "Повісті временних літ".

Популярними літературними творами тієї епохи були повчання, пам'ятники красномовства. До нас дійшли "Повчання до братії" новгородського єпископа Луки Жидяти, "Повчання" Феодосія Печерського, "Повчання" Володимира Мономаха.

Лука Жидята був обвинувачено холопом Дудіцей і відправлений митрополитом Єфремом у в'язницю, але пізніше повернувся на новгородську кафедру. Він виклав перелік правил поведінки, яких слід дотримуватися православній людині: положення християнської, поки ще нової на Русі віри, обрядові вимоги, моральні приписи.

Перу Феодосія Печерського (бл. 1008-1074) належать два послання князя Ізяслава Ярославича, вісім повчань братії (про які і йде мова) і одна молитва ("За вся селян"). Кожне з невеликих за обсягом повчань Феодосія нагадує братії про той чи інший правилі чернечого поведінки: слідувати монастирському розпорядку і дисципліни, не мати в келіях ніякої власності понад покладений статутом, не спізнюватися на початок богослужіння, входячи в церкву класти три земні поклони, у церкві стояти , не притулившись до стіни, дотримуватися благочинність і порядок при читанні молитов і співі псалмів, при зустрічі кланятися один одному і т.п.

Видатним письменником своєї епохи виявив себе київський князь Володимир Всеволодич Мономах, який залишив "Повчання дітям" та "іншим, хто прочитає". Его перший в нашій історії і дуже докладна автобіографія, крім іншого, що представляє собою видатний пам'ятник давньоруської літератури та політичної думки, що зафіксував головну думку Володимира Всеволодича: саме государ зобов'язаний пам'ятати про покладену на нього відповідальності за долю своєї землі і свого народу. Розуміючи неминучість процесу дроблення Русі на окремі князівства, він прагнув переконати своїх спадкоємців зберегти їх політичне, військове та культурну єдність. Цікавий наведений Володимиром Всеволодичем приклад: прилітають навесні з раю птиці займають своє, що належить лише їм місце; слабкі - своє, а сильні - своє. І жодна не намагається зігнати іншу і зайняти краще місце, кожна задовольняється за свій уділ. Так, вважав Мономах, повинні надходити і князі Рюриковичі.

Особливий інтерес представляє "Хоженіє" чернігівського ігумена Данила, вчинене ним, на думку Ю. П. Глушакова, в 1104-1107 рр. Воно настільки повно і точно описувало паломництво в Єрусалим і його околиці, що ще довго залишалося найпопулярнішим на Русі описом храмів і пам'ятників християн в Палестині.

Помітне місце в давньоруській літературі посідає "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона. Будучи першим митрополитом не з греків, Іларіон залишив яскраве історико-філософський твір, в якому вперше показав місце Давньої Русі у всесвітній християнської історії, писав про рівноправність російського народу серед усіх інших християн і віддав хвалу князю Володимиру - хрестителю Русі.

Це цікаво

Деякі з найдавніших російських рукописних книг прикрашалися не тільки ініціалами і заставками, а й справжніми ілюстраціями ("особами"). Такі ілюстровані рукописи отримали назву "лицьові". Однією з перших російських особових рукописів став "Ізборник Святослава" (1073), на аркушах якого можна побачити барвисті зображення київського князя Ізяслава Ярославича з сімейством, Вселенських соборів і навіть знаків зодіаку.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >