Колективні джерела інвестування

В економічному сенсі колективні джерела інвестування припускають акумулювання фінансових коштів в єдиний фонд (фонд не тільки як відповідна організаційно-правова форма, але і як загальний збірний термін), під єдиним управлінням для подальшого вливання зібраних коштів у різні проекти.

Розрізняють такі типи колективних інвестиційних фондів:

  • - Пайовий інвестиційний фонд (ПІФ) - заснований на довірчому управлінні майном за допомогою особливої керуючої компанії;
  • - Недержавний пенсійний фонд (НПФ) - формує пенсії своїх клієнтів (громадян) на основі інвестування надходять від них внесків;

загальний фонд банківського управління (ОФБУ) - складається з майна, що передається в довірче управління. Майном управляє банк;

  • - Кредитна спілка (кооператив) - здійснює фінансову взаємодопомога допомогою надання позичкових і ощадних послуг своїм учасникам;
  • - Акціонерний інвестиційний фонд - за функціями схожий з ПІФами, але займається інвестуванням майна в цінні папери та інше майно;
  • - Взаємний фонд (англ. Mutual fund) - являє собою аналог російських ПІФів за кордоном;
  • - Хедж-фонд - являє собою окремий, закритий фонд, який одержує прибуток не тільки з зростаючих, але і з падаючих ринків;
  • - Біржовий інвестиційний фонд (англ. Exchange traded fund) - являє собою індексний фонд, з акціями, що обертаються на біржі.

Для колективного інвестування характерні наступні аспекти:

  • - Кошти залучаються за допомогою розміщення цінних паперів та інвестування в майно. Угоди по цих операціях є основою поточною діяльністю;
  • - Основні доходи приносять дивіденди, відсотки і доходи від операцій з майном;
  • - Отримані доходи у вигляді дивідендів та інших виплат розподіляються між учасниками.

Колективні інвестиційні фонди відіграють важливу роль у створенні інноваційного клімату в нашій країні. Інноваційні фонди засновані на колективній формі фінансування.

Формування інноваційних фондів відбувається за рахунок цільових внесків і надходжень від здійснюють інноваційну діяльність компаній, фінансових коштів банків і страхових компаній і т.д. Інноваційні фонди також можуть отримувати підтримку з боку держави в особі зацікавлених державних органів та державних бюджетних фондів.

Основні завдання інноваційних фондів зводяться до акумулювання фінансових коштів для реалізації пріоритетних, найбільш ефективних інноваційних проектів, фінансової підтримки їх розвитку. Форма участі інноваційного фонду в минулому конкурсний відбір та експертизу проекті може бути різна. Фінансові кошти можуть бути надані на поворотній і безповоротній основі, а також на пільговій поворотній основі. Фонди можуть виступити і як поручителів (гарантів) за зобов'язаннями компаній, що реалізують інноваційний проект.

Інноваційні проекти з розрахунковими високими фінансово-економічними ризиками, складно прогнозованим економічним результатом можуть фінансуватися декількома джерелами одночасно.

Наприклад, створивши венчурний фонд і уклавши партнерську угоду на кожному етапі розробки, створення та впровадження інноваційного продукту.

Існують поняття зовнішнього і внутрішнього венчурного фінансування.

Зовнішнє венчурне фінансування здійснюється за рахунок залучення позикових та акціонерних коштів для здійснення ризикових проектів.

Внутрішнє венчурне фінансування (самофінансування) здійснюється за рахунок використання раніше накопичених капіталізованих прибутків. У нього входять:

  • - Кошти з фонду розвитку підприємства;
  • - Амортизаційний фонд і поточні амортизаційні відрахування;
  • - Резервний фонд;
  • - Власні кошти підприємства, у тому числі зі статутного капіталу.

Складнощі пошуку джерела фінансування можуть бути подолані, якщо використовувати два або більше каналу інвестиційних вливань, наприклад одночасно використовувати бюджетні кошти та видані банком під державну гарантію кредитні кошти. Інноваційні проекти часто вимагають великого обсягу капітельних вкладень, супроводжуваних високими фінансово-економічними ризиками. Це серйозно ускладнює, а в основному взагалі унеможливлює запуск інноваційного проекту тільки за рахунок власних коштів або тільки за рахунок державної підтримки. Необхідно комбінувати і поєднувати інвестиційні потенціали.

Організаційно-економічну вигідність розвитку інвестиційних проектів з мінімальними ризиками для самого підприємця можна умовно уявити у міру зниження привабливості наступним чином:

  • 1) використання власних коштів;
  • 2) залучення позикового капіталу (отримання пільгових державних кредитів, отримання комерційних кредитів);
  • 3) залучення акціонерного капіталу (розміщення пакету акцій серед дрібних акціонерів, залучення великих акціонерів, які можуть стати співвласниками бізнесу).

Слід зазначити, що якщо компанія починає діяти по третьому варіанту, то вона або будує фінансову піраміду, або не збирається виплачувати дивіденди.

Основною перевагою здійснення колективних інвестицій є те, що інвестори можуть не занурюватися в інвестиційну діяльність, не бути професійними інвесторами. При цьому такі інвестиційні фонди мають чітке і прозоре державне регулювання.

Висновки

  • 1. Інноваційна діяльність не може розвиватися без налагодженого інституту внутрішнього і зовнішнього, приватного та колективного фінансування. Використання тільки власного капіталу в реалізації інноваційної діяльності в основному можливо тільки для середніх і великих компаній.
  • 2. Зовнішні джерела фінансування дозволяють залучити значні додаткові кошти для розвитку інноваційного проекту. При цьому необхідно враховувати всі переваги і недоліки, обмеження і вимоги таких джерел.
  • 3. Такі види інвесторів, як венчурні і бізнес-ангели, здатні вкласти в цікавий для них ризиковий інноваційний проект значні суми на певних умовах. Такі форми інвестування набагато більш цікаві для підприємців-початківців, ніж традиційні.
  • 4. Сучасні інвестори прагнуть використовувати ефективні та економічно вигідні джерела інвестиційних ресурсів нового типу. Розвиток інноваційної економіки в сучасних умовах вимагає застосування нових, гнучких, ефективних і стимулюючих інноваційний процес інструментів.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >