- Аудит, внутрішній і зовнішній аудит, обов'язковий та ініціативний аудит, частота аудиторських перевірок, аудиторські послуги, супутні аудиту, інші пов'язані з аудитом послуги;
- Незалежність аудиту, конфіденційність (аудиторська таємниця).
Історія розвитку аудиту - одна із захоплюючих сторінок історії суспільства і держави, нерозривно пов'язана, з одного боку, з бухгалтерським обліком, якому вже більше 6000 років, а з іншого - з системою державного контролю.
Як відомо з історії Стародавнього світу, облікових працівників готували у спеціальних школах Єгипту, Месопотамії, Китаю, Греції та Риму. Законодавства цих країн того часу мають даними про наявність звітності про господарську житті держави, торгових домів і приватних володінь. Такі положення можна знайти і в Законах Хаммураппі, і в Кодексі Юстиніана. Дані обліку завжди використовувалися як вагомий довід у спорі і незаперечний доказ в суді, чим користувалися Демосфен і Цицерон. У той же час ведення обліку передбачало здійснення контролю, який дозволяв констатувати реальний стан справ і достовірність облікової документації.
Складання звітів про перевірки облікових документів сходить до стародавніх цивілізацій Близького Сходу. У міру зміцнення державно-господарської діяльності влади займалися урахуванням доходів і витрат, збором податків. Відповідно, виникла необхідність контролю з метою зменшення помилок і запобігання обману з боку некомпетентних або нечесних господарників.
На думку істориків, в Давньому Єгипті (близько 2600 до н.е.) вже існували чиновники, що поєднували функції обліку, управління та контролю. При династії Чжоу в Китаї (1122-256 до н.е.) державна система обліку включала ретельно розроблений бюджет і контроль всіх урядових департаментів.
В Афінах у V ст. до н.е. Народні збори контролювало доходи і витрати держави, а його фінансова система розташовувала штатом контролерів, які перевіряли звітні документи всіх посадових осіб після закінчення їх повноважень.
У Римській імперії (1-26 н.е.) контрольні функції здійснювалися спеціальними службовцями (куратори, прокуратори, квестори). Державні фінанси перебували під контролем Сенату, а державний бюджет перевірявся контролерами під наглядом скарбника.
Державний устрій середньовічної Європи рясніє різними варіантами побудови системи державного контролю: Рахункова палата Італійської республіки (одна тисяча триста п'ятьдесят-один), Рахункова палата Туріна (+1577), Суд рахунків Італійського королівства (1862), Палата рахунків Франції (1318) (вона існує до теперішнього часу).
Саме в Середні століття почалося оформлення понять "аудит" та "аудитор". Латинське коріння слова "аудитор" трактують його сенс як "слухач" або "вислуховує". Тому в Німеччині аудиторами називали юристів- практикантів, що спеціалізуються в суді. Таку ж назву носили помічники викладачів в духовних навчальних закладах, обов'язками яких було вислуховувати вивчені учнями уроки. Але найчастіше аудиторами називали осіб, які займають військово-судові посади.
Сприйняття аудиту в якості контрольної функції правильності ведення обліку та відображення в ньому господарського життя економічного суб'єкта склалося в Англії в XIII-XIV ст.
[1] Значна частина цього параграфа базується на використанні таких джерел: Жилинська Л. Ф., Жилинська Т. А. Історія розвитку бухгалтерського обліку, аналізу та аудиту. Мінськ: Сучасна школа, 2008; Хто є хто в російській бухгалтерії: короткий бібліографічний покажчик. М .: Економіст, 2005; Малькова Т. М. Давня бухгалтерія: якою вона була? М .: Фінанси і статистика, 1995..
