Банківська система Німеччини

Найважливіша особливість банківської системи Німеччини - наявність двох рівнів централізації управління банківською системою: функціонують державний центральний банк федерального рівня (Дойче Бундесбанк) і дев'ять центральних банків земель. Ці центральні банки фактично стали провідниками грошово-кредитної політики, здійснюваної ЄЦБ. У відповідних регіонах вони мають розгалужену мережу відділень і філій.

У структурі управління Бундесбанку функціонує Рада центральних банків, до складу якого входять члени ради директорів і президенти центральних банків земель. Проведення грошово-кредитної політики здійснюється в оперативному режимі, без бюрократичних процедур "доведення" директив до регіональних центральних банків. Після утворення Економічного і валютного союзу та ЄЦБ центральні банки земель все більшою мірою перетворюються на розрахункові центри Бундесбанку.

Банківський нагляд і контроль за проведенням грошово-кредитної політики в країні здійснює не тільки Бундесбанк, а й взаємодіє з ним особливий орган - Федеральне відомство контролю за кредитною системою. Назване відомство уповноважене ліцензувати банківську діяльність кредитних інститутів, крім відділень банків, зареєстрованих в інших країнах ЄС . Вони звертаються в наглядові органи тих країн, де зареєстровані.

Другий рівень банківської системи представлений комерційними (діловими) банками. Висока щільність населення й високий рівень концентрації виробництва зумовлюють значущу частку участі на банківському ринку земельних і ощадних банків. Комерційні банки виділяються в чотири основні групи:

  • а) кредитні банки (більше 250 приватних комерційних банків, включаючи понад 80 філій іноземних комерційних банків. В їх діяльності переважає надання короткострокових кредитів;
  • б) кооперативні банки (близько 1300 кооперативних кредитних товариств на чолі з двома центральними кооперативними банками (у містах вони відносяться до групи Фольксбанк, у сільській місцевості - до групи Райффайзенбанку). Основний напрямок діяльності - залучення коштів населення у вклади та надання кредитів;
  • в) спеціалізовані банки (іпотечні житлові та інші кредитні установи), що надають під заставу майна кредити фізичним особам;
  • г) публічно-правові кредитні установи (понад 450 муніципальних ощадних кас і ряд земельних банків, що виконують функції універсальних комерційних банків. Як зазначалося вище, германська банківська система є універсальною. Однак простежується тенденція оптимізації співвідношення універсальних і спеціалізованих банків, диверсифікації їх діяльності, що є чинником підвищення прибутковості і ліквідності.

Як і в будь-якій країні, у Німеччині банківська система є безперервно розвивається - з усіма позитивними і негативними сторонами цього процесу. Під час фінансової кризи 2008 р реальністю стало поглинання Комерційним банком (Commerzbank) Дрезднербанка (Dresdner Bank) - при вельми істотній підтримці Комерційного банку державою (порядку 10 млрд євро) з передачею державі 25% акцій плюс одна акція. Практично це означало набуття державою значимого пакета акцій і розцінюється як часткова націоналізація. Під час кризи за допомогою держави змушений був звернутися найбільший німецький банк Hypo Real Estate, що кредитує масштабні проекти, пов'язані з ринком нерухомості. Цей банк для забезпечення ліквідності запросив у Федеральному фонді стабілізації фінансового ринку (SoFFin) кредитні гарантії Бундесбанку на суму 15 млрд євро. Держава сприяла об'єднанню зусиль Бундесбанку і консорціуму з 14 недержавних банків. В результаті було прийнято рішення про надання консорциального кредиту на суму 50 млрд євро. Причиною різкого зниження ліквідності названого банку були зайві ризики дочірнього ірландського банку Depfa, пов'язані з угодами з похідними фінансовими інструментами. Поряд з банком Hypo Real Estate про зацікавленість в державній допомозі заявляли адміністрації контрольованого державою баварського банку BauemLB і належать державі банків WestLB і HSH Nordbank. Наведені вище факти говорять про те, що високі ризики банків, гостро проявляються в період кризи, важко подолати, чи не посилюючи державне регулювання діяльності комерційних банків. У цьому відношенні інтерес представляє і досвід такого регулювання у Франції.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >