Цілі грошово-кредитної політики

В системі державного регулювання грошового обігу та кредиту прийнято розділяти цілі економічного розвитку на кінцеві, проміжні і тактичні (операційні). Що стосується грошово-кредитної політики, то кінцеві її цілі збігаються із загальними цілями соціально-економічного розвитку, про які йшлося вище.

Однак проблема полягає в тому, що не всі цілі (кінцеві і проміжні) узгоджуються між собою. Оскільки на економічну та фінансову сфери діє безліч різноспрямованих факторів, то регулювання грошово-кредитної сфери в умовах відкритості економіки часто призводить до суперечливих результатів. Так, наприклад, економічне зростання і зниження безробіття можуть супроводжуватися зростанням процентних ставок. У цьому випадку центральний банк, бажаючи призупинити зниження доступності кредитів, може спробувати запобігти зростання ставки відсотка шляхом купівлі цінних паперів відкритого ринку (або валюти), підвищуючи ціну цих активів. Це підвищить грошову базу і збільшить пропозицію грошей, що, однак, може стимулювати інфляцію, а також у разі масованої валютної інтервенції - привести до зниження валютного курсу національної грошової одиниці, що в свою чергу призведе до небажаних змін в платіжному балансі країни. Проте якщо центральний банк призупинить зростання грошової маси для запобігання інфляції, то в короткостроковому періоді ставка відсотка і рівень безробіття можуть підвищитися. З наведеного прикладу видно, що досягнення одних цілей може перешкоджати досягненню інших.

Конфлікт цілей ставить регулятор (центральний банк) перед необхідністю вибору пріоритетів політики. Проблема ускладнюється ще й тим, що центральний банк не може безпосередньо контролювати кінцеві параметри економічного розвитку, оскільки вони визначаються та іншими формами економічного регулювання: бюджетної та податкової політикою, валютної та структурною політикою.

В якості проміжних цілей можуть виступати грошова маса, номінальна ставка відсотка, обсяг ВВП у поточних цінах (рівень інфляції), валютний курс. Досягти цих цілей за допомогою якого-небудь одного інструменту далеко не завжди можливо. Тому підбирається набір змінних, якими і є тактичні (операційні) мети. В якості тактичних цілей виступають такі параметри грошово-кредитної сфери, які підконтрольні центральному банку і на які він може безпосередньо впливати. До цих параметрів відносяться грошова база, банківські резерви, ставки міжбанківського ринку, валютний курс. Визначивши проміжну і тактичну мети, центральний банк вибирає значення відповідного цільового параметра і підтримує його на заданому рівні або домагається відповідного його зміни шляхом використання інструментів грошово-кредитного регулювання. Цей цільовий параметр виступає в якості контрольного, який дозволяє оцінювати ефективність грошово-кредитної політики.

Такий порядок реалізації грошово-кредитної політики отримав назву таргетування.

Саме наявність певного критерію оцінки дозволяє називати режим грошово-кредитної політики режимом таргетування. Сутність режиму таргетування полягає у визначенні номінального якоря грошово-кредитної політики, або таргета, досягнення якого, згідно з прийнятим теоретичному обгрунтуванню, і приведе до досягнення кінцевої мети грошово-кредитної політики.

У режимі таргетування повинен прописуватися механізм, за допомогою якого можливе досягнення цільового значення таргета.

Під контролем центрального банку безпосередньо знаходяться тільки операційні показники. В даний час основним операційним показником більшості центральних банків розвинених країн є короткострокова процентна ставка. Таргетував даний показник їм дозволяють численні інструменти грошово-кредитної політики: інструменти постійної дії (депозити та кредити центрального банку), операції на відкритому ринку (купівля / продаж державних і власних цінних паперів, операції РЕПО та ін.). Крім того, операційними показниками грошово-кредитної політики можуть бути грошова база і обмінний курс. При виборі таргета та інструментів грошово-кредитної політики враховується, що за допомогою одного базового інструменту складно досягати кількох цілей. Зокрема, добре відомим є правило грошово-кредитної політики про неможливість при фіксованому валютному курсі забезпечити досягнення таргета іншого, ніж валютний курс. Тому центральні банки використовують зазвичай один основний таргет і той чи інший комплекс відповідних різноманітних операційних інструментів. Залежно від етапу економічного розвитку і значних змін в економіці країни таргет може змінюватися. При цьому змінюється і набір інструментів регулювання.

Проте зв'язок операційних показників з Таргет не завжди зрозуміла, і для її визначення центральні банки застосовують різні економетричні моделі. Зв'язок таргета з кінцевою метою грошово-кредитної політики є ще більш складною і далеко не завжди очевидною. Тому зв'язок таргета з кінцевими цілями грошово-кредитного регулювання, з одного боку, та операційними інструментами - з іншого, спеціально обгрунтовується у вигляді теоретичної концепції трансмісійного каналу, за допомогою якого дії центрального банку передаються на реальну економіку і фінансові ринки.

Динаміка таргетованого показника також використовується як контрольний показник і як ранній індикатор змін в економіці і дозволяє грошовим владі адекватно реагувати на них.

На сьогоднішній момент виділяють три режими таргетування, які де-юре або де-факто використовуються більшістю центральних банків розвинених країн і країн: монетарне, курсове та інфляційне таргетування.

При монетарному таргетуванні в якості таргета приймається обсяг грошової маси або окремі її агрегати (грошова база, агрегати Ml і М2 і т.п.).

Курсове таргетування передбачає в якості номінального якоря досягнення певного обмінного курсу (зміцнення національної грошової одиниці, підтримання фіксованого курсу або його зниження).

При інфляційне таргетування проміжної контрольованої метою є певний рівень інфляції.

У грошово-кредитному регулюванні важливе значення має часовий лаг - часовий проміжок між монетарним імпульсом і результатом його впливу в економіці. Цей часовий лаг по суті є час, протягом якого усвідомлюється необхідність використання регулювального монетарного імпульсу і приймається рішення про приведення в дію трансмісійного механізму, виявляються спочатку вплив на пропозицію грошей, кредиту і процентні ставки, потім - вплив на виробництво, зайнятість і ціни.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >