Сутнісна характеристика і структура діяльності викладача

Викладання як діяльність

Викладання - один з основних змістотворних компонентів процесу навчання. У структурі навчання викладанням називають процес діяльності викладача (вчителя), який може функціонувати тільки в результаті тісної взаємодії з учнем як у безпосередній, так і опосередкованій формі. Але в якій би формі це взаємодія не виступало, процес викладання обов'язково припускає наявність активного процесу вчення. Таким же він виступає за умови, коли діяльність учнів забезпечується, організується і контролюється вчителем, коли в процесі навчання здійснюється цілеспрямоване формування в учнів готовності до самоосвіти, коли цілісність процесу навчання забезпечується спільністю цілей викладання і навчання. На практиці процес навчання реалізується:

  • - У відборі, систематизації, структуруванні учителем навчальної інформації (у проекті навчання) і пред'явленні її учням в педагогічній дійсності;
  • - Сприйнятті, усвідомленні та оволодінні цією інформацією і методами роботи з нею учнями;
  • - Організації в цілісному педагогічному процесі раціональної, ефективної, адекватної завданням навчання діяльності кожного учня по оволодінню системою знань і методів оперування ними в навчальній і виробничій роботі.

Жоден наставник не повинен забувати, що його найголовніший обов'язок полягає в привчанні вихованців до розумової праці і що цей обов'язок більш важлива, ніж передача самого предмета (К. Д. Ушинський).

Предметом діяльності викладання виступає керівництво, управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів в рамках того змісту освіти, яке зумовлюється завданнями гармонійного розвитку інтелектуальних, моральних і фізичних сил і здібностей підростаючого покоління. Педагогічне керівництво з боку викладача складається з планування ним власної діяльності та діяльності учнів на уроці, лекції, іншому навчальному занятті, організації цих видів діяльностей; стимулювання активності і свідомості і діяльності учнів по засвоєнню знань і способів діяльності; контролю, регулювання якості навченості та виконання учнями навчальних дій; аналізу результатів навчання і прогнозування подальших зрушень в особистісному розвитку учнів.

Як вважає Ю. Г. Фокін, в змісті викладання можна виділити три найважливіші групи дій: а) напрямок дій суб'єктів вчення (вказівка об'єктів вивчення або змісту інформації, що підлягає вивченню, джерел інформації, рекомендації але черговості та методикам вивчення); б) контроль ходу вчення (основною метою якого є аналіз ходу засвоєння з метою надання допомоги суб'єктам вчення та коригування вчення); в) інформування суб'єкта навчання (безпосереднє сполучення суб'єктам вчення інформації, що підлягає засвоєнню, або роз'яснення незрозумілого при контролюванні) [1]. У контексті цього змісту ми маємо на увазі таке педагогічне вплив, який носить не тільки і не стільки коригувальний, скільки формує характер і має на меті перетворення самого суб'єкта дії і формування у нього різних структур розумової, моральної діяльності і структур особистості. Для управління такою діяльністю суб'єкту викладання необхідно насамперед чітко уявити її різновиди та механізми, її продукти, вміти правильно формулювати цілі та вимірювати їх досягнення, забезпечити як зовнішню, так і внутрішню регуляцію діяльності, і па основі цього чітко сформулювати для себе дидактичну задачу майбутнього навчального заняття, а також послідовних занять.[1]

Керівництво пізнавальною діяльністю в процесі навчання іноді розуміється занадто вузько - як управління засвоєнням в рамках окремих пізнавальних завдань, наприклад управління процесом відкриття невідомого в різних типах проблемних ситуацій, управління процесом виходу з проблемної ситуації і т.п. Засобами управління в такому розумінні (рівень оперативного управління) є "навідні завдання", підказки різної інтенсивності, переформулировка завдання і т.д. З нашої точки зору всі ці кошти повинні бути елементами цілісного процесу пред'явлення учням такої системи завдань, яка передбачала б поступове просування їх по щаблях пізнання. Ці ступені передбачають перехід від завдань низького рівня проблемності та пізнавальної самостійності учнів у ході їх вирішення до завдань творчим, дослідницьким і тим самим проектують свідоме засвоєння певного рівня сформованості властивостей, якостей знань (системності, динамічності, узагальненості і т.п.).

Спрямованість викладання при такій організації навчання полягає в тому, щоб виявити ті необхідні умови організації навчальної діяльності учнів на уроці, лекції та інших навчальних заняттях, дотримання яких дозволить їм опановувати в органічному єдність предметної та організаційної сторонами діяльності. Зокрема:

  • а) свідомо орієнтуватися в предметі навчальної діяльності (такими для учня є дії, виконувані ним для досягнення передбачуваного результату діяльності, спонукує в ході викладання тих чи інших мотивом);
  • б) включати засвоєне зміст попереднього дії у свої подальші дії в якості способу досягнення їх мети;
  • в) співвідносити самостійно здійснювані дії по виявленню фактів, виділенню істотних зв'язків і розкриттю закономірностей з діями по визначенню цілей і розробки програми діяльності, що включає відповідно і дії контролю за виконанням даної програми.

Організація процесу навчання вимагає від педагога враховувати особистісні характеристики учня, його особливості як активного діяльного суб'єкта навчання. Необхідно не засвоєння переданих знань, інформації, а спільне "відкриття" цих знань, що відбувається в ситуації, де присутні і емоційне співпереживання, відчуття, зустріч особистісних смислів педагога та учня. Доцільно представляти (прогнозувати) не тільки результат процесу пізнання - готові наукові теорії, але і сам процес їх відкриття.

В якості найважливішої умови в даній ситуації виступає система типових завдань. Її застосування в кінцевому рахунку сприяє цілеспрямованому формуванню в учнів уміння і потреби систематично користуватися у своєму навчальному пізнанні і практичній діяльності обов'язковим мінімумом знань як інструментом отримання нових знань. Управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів як предмет діяльності викладання в структурі навчання характеризується в даному випадку насамперед тим, що при організації навчальної діяльності учнів вихідне завдання для одномоментного виконання зіштовхує учня з метою, яку йому необхідно досягти в кінці вивчення теми уроку, лекції та системи навчальних занять з теми в цілому. Щоб досягти такого рівня управління (організації навчальної роботи), викладач, організовуючи навчання, щоразу визначає, в яку діяльність навчаються треба включати знання, що підлягають освоєнню.

Вибір діяльності визначається тими завданнями, які передбачені цілями навчання. У цьому і виражається керівна роль викладача в процесі навчання; її призначення якраз і полягає в тому, щоб здійснювати управління активною і свідомою діяльністю по засвоєнню навчального матеріалу. А для цього необхідно, по-перше, ставити обгрунтовані навчальні завдання і створювати сприятливі умови для прийняття цих завдань учнями; по-друге, давати чітке інструктування їм про способи майбутньої діяльності; надавати навчаються своєчасну і достатню допомогу; спонукати у них допитливість, цікавість, почуття обов'язку і відповідальності.

  • [1] Див .: Фокін Ю. Г. Указ. соч. С. 70.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >