Навігація
Головна
 
Головна arrow Етика та Естетика arrow Естетика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Роль психологічних механізмів у додаванні форм поетичного (А. Веселовський, О. Потебня, Л. Виготський)

Певні традиції психологічного аналізу до перших десятиліть XX ст. накопичила і вітчизняна наука. Так, вже у літературознавця, фольклориста Олександра Миколайовича Веселовського (1838-1906) проявляється увага до вивчення психологічних витоків художньої та літературної композиції, до психології формоутворення в мистецтві в цілому. Аналізуючи історичний розвиток епітетів, Веселовський показав, що їх еволюція відбувається через безперервні психологічні схрещування. Освіта всіх метафор і епітетів, на його думку, здійснюється завдяки "несвідомої грі логіки". Результати дії цих механізмів проявляються в таких епітетах, як "чорна туга", "мертва тиша", у виразних поетичних формулах "квіти, які тільки шепочуть один одному запашні казки", "думки пурпурні, думки блакитні" і т.п.

А. Н. Веселовський схильний вважати, що "історія епітета є історія поетичного стилю в скороченому виданні", настільки ємко епітет акумулює в собі істотні характеристики породила його культури. Поетичні епітети виявляються сугестивному, тобто володіють величезною силою навіювання, саме тому, що створені не просто шляхом експериментів з мовою, а на основі психологічного схрещування, тобто наділення способів художньої виразності людськи-духовним змістом. Веселовський розвивав погляд на поетичні формули як певні "нервові вузли", дотик до яких будить в нас ряди певних образів.

Значним етапом у розвитку вітчизняної психології мистецтва з'явилася і діяльність так званої харківської психологічної школи, основоположником якої був Олександр Опанасович Потебня (1835-1891). Головні зусилля Потебні були спрямовані на з'ясування питання: якою мірою концептуальні форми поезії і літератури залежать від їх граматичних форм? Багато зусиль вчений витратив на те, щоб дослідити механізми переробки чуттєвого досвіду людською свідомістю, які ведуть освіті поетичної мови особливої якості. Достовірно поетична мова "є засіб не виражати готову думку, а створювати її". Нові сполуки, незвичні комбінації слів народжують нову форму, істотно изменяющую сенс позначуваного. Істина поетичного образу, на думку Потебні, полягає в здатності збудження поетичної діяльності у того, хто цей образ сприймає. Між поетичним образом і його поза-художнім значенням завжди існує нерівність, знищення якого призвело б до знищення поетичного якості. Поетичність образу тим вище, чим більше він розташовує читача чи слухача до співтворчості.

У процесі повсякденної й поетичної мови вже отримані враження піддаються новим змінам, вторинне сприйняття явища відбувається на основі ототожнення пояснювати й пояснювати. Як звук отримує значення? Через внутрішню форму слова. Внутрішня форма показує, який представляється людині її власна думка. Це пояснює, чому в одній мові може бути багато слів для пояснення одного і того ж предмета.

Л. Л. Потебня бачить три джерела утворення слів. Перший виходить з зближення сприйнять слуху і зору. Низький тон ми так чи інакше порівнюємо з темрявою, високий - зі світлом, в ряду голосних знаходимо схожість з гамою кольорів. Наступним джерелом словотворення є звуконаслідувальні поєднання. Слово "зозуля" імітує звук кування, горобець - від з'єднання "злодія бий" і т.д. В якості третього джерела Потебня виділяє символізм звуку. Слово "стіл" народилося від слова "стлать", сир - від слова "сирий" і т.п. При уявній довільності в освіті літературно-художніх образів і метафор більшість з них несе на собі відбиток дії позначених механізмів.

А. А. Потебня приділяв багато уваги і вивчення психології художнього сприйняття, відзначаючи, як всякий раз щось змінюється в самої думки, коли вона входить у свідомість. До числа продуктивних необхідно віднести розроблений ним механізм апперцепції, що розкриває роль об'єктивних і суб'єктивних факторів в процесі сприйняття. У Потебні було чимало послідовників, до числа яких належить насамперед Д. Н. Овсянико-Куликовський, який створив ряд праць з психології творчості.

Помітний вплив на розвиток інтересу до психології художньої творчості надав Н. А. Бердяєв. Дослідник тлумачить творчий акт як процес самопревишенія, як здатність виходу за межі власної суб'єктивності і за кордону даного світу. Відстоюючи гуманістичні та антіраціоналістіческіе мотиви творчого акту, філософ різко розділяє адаптовані форми діяльності і власне творчість, здатне прориватися в світ неявленних сутностей. Всупереч відомому позиції Гете ("класичне - здорове, романтичне - хворе") Бердяєв стверджує: "Романтизм здорово хоче одкровення людини; класицизм болісно хоче прикриття людини" [1]. У творчості романтиків відбувається внутрішнє саморозкриття людини, звільнення від классицистськіх шаблонів, від рутинного, загальноприйнятого.[1]

Головний пафос теорії творчості Бердяєва - у відстоюванні права людини на індивідуальність, самобутність. Він високо оцінює ті типи творчості, які всіляко стимулюють внутрішню активність людини, розвивають його індивідуальне самосвідомість. Філософа критикували за применшення принципу соборності в трактуванні процесів художнього сприйняття і творчості. У свою чергу Бердяєв наполегливо продовжував стверджувати, що саме в соборній свідомості кореняться витоки індивідуальної безвідповідальності, нейтралізуються поняття особистої честі і особистої гідності. Цінність природи творчості полягає в тому, що воно завжди розвивається в опозиції до нормативності і ширше - в опозиції до будь-якого раціоналізму.

Суттєвою віхою н розвитку психологічної проблематики мистецтва вже в радянський період з'явилася творчість Льва Семеновича Виготського (1896 1934). Основні роботи з психології мистецтва вчений створив у 1920-1930-х рр. Більшість з них були видані під назвою "Психологія мистецтва" тільки в 1968 р Особливість художньо-психологічного аналізу, здійсненого Л. С. Виготським, полягає в ретельному вивченні різних аспектів психології художнього тексту. Якщо підходи О. О. Потебні, А. Н . Веселовського, Н. А. Бердяєва в більшій мірі відзначені інтересом до процесуальної стороні творчості, тобто психологічним проблемам, що виникають у процесі створення твору мистецтва, то Л.С.Виготський перефокусірует свою увагу на результат цього процесу і його психологічну своєрідність.

Будь художній текст - твір літератури, музики, образотворчого мистецтва - вчений розглядає як освіта, втілив загаслий в ньому творчий процес. Отже, всі сполучення цього тексту, які проявляються в художньої композиції, ритмо-синтаксичних формулах, сюжетної схемою, можуть бути розглянуті в аспекті їх психологічних функцій, які зумовлюють характер впливу даного твору. На цій основі Виготський виявляє ряд механізмів художнього смислообразованія, розробляє теорію катарсису в мистецтві. Багато з розроблених Виготським підходів були підхоплені дослідженнями з історичної психології, ставить своїм завданням розглянути художній текст як культурного пам'ятника, який втілює своєрідність емоційних, ментальних, психічних станів людей минулих епох.

Розвиток психології в XX ст. характеризується надзвичайним різноманіттям різних шкіл, напрямів, течій. Інтерес до психології сьогодні величезний і постійно зростає. У силу цього психологічна наука весь час змінює свою структуру: в ній виникають нові методи загальнотеоретичного і прикладного аналізу мистецтва та художньої творчості, що розвиваються на кордоні психології та естетики, психології і фізіології вищої нервової діяльності, психології та філософії. Ті автори, про які йшла мова в цьому розділі, заклали фундамент психологічних підходів до аналізу мистецтва, сформулювали ряд вузлових проблем, намітили способи їх вирішення, які згодом оскаржувалися, відкидалися, доповнювалися, але так чи інакше виступили грунтом розгортання нових пошуків в психології мистецтва на протягом усього XX століття.

  • [1] Бердяєв Н. А. Сенс творчості. М., 1989. С. 347.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук