Специфіка аналітичних методів у моделюванні, прогнозуванні та проектуванні соціально-економічних процесів: зайнятості населення, ринку праці, проблем безробіття, формування людського капіталу

Аналітичний метод дослідження економічних систем нерідко здійснюється шляхом моделювання, одна з умов якого полягає в тому, що функціональний співвідношення основних параметрів економічної системи не повинно змінюватися протягом аналізованого періоду.

Однак ця умова часто важко здійснимо, особливо за наявності перехідної економіки.

Особливої обережності вимагає інтерпретація причин виявлених закономірностей. Нерідко дослідник пояснює отримані результати впливом однієї змінної на іншу, проте його опоненти вказують, що ті ж результати можна отримати внаслідок зворотного впливу або впливу на ці змінні третього чинника.

Моделювання ринку праці передбачає враховувати, що в цій моделі діють, з одного боку, підприємці в якості продавців товару і "покупців" робочої сили, а з іншого - домашні господарства в якості покупців товарів і "продавців" своєї робочої сили. Моделюючий цю ситуацію економіст повинен об'єктивно врахувати двосторонні економічні інтереси, які можуть проявлятися в чітких статистичних критеріях, а іноді в непрямих, але не менш істотних факторах.

Моделювання соціально-економічних процесів з попередньою діагностикою - найважливіша передумова державного регулювання економіки та розробки прогнозів.

Державне прогнозування - це система науково обгрунтованих уявлень про ті чи інших напрямках соціально-економічного розвитку країни.

В умовах переходу до ринкових відносин прогнозування стає початковою стадією, основою всієї системи управління: зміна в умовах ринку траєкторій розвитку, збільшення вибору його варіантів, посилення інтенсивності пошуку виходів з негативних ситуацій досягається за допомогою розвиненої системи альтернативних прогнозів. Крім того, в ринковій економіці збільшується кількість суб'єктів, які самостійно, під свою відповідальність приймають ті чи інші рішення (державні підприємства та підприємства з іноземними інвестиціями, кооперативи, фермерські господарства, місцеві органи влади республік, країв, областей). Кожному з цих суб'єктів необхідно передбачати зміни ринкової кон'юнктури, можливі наслідки своїх рішень.

Прогнози розробляються в декількох варіантах і включають в себе кількісні та якісні характеристики розвитку макроекономічної ситуації.

Наприклад, прогнози зайнятості населення будуються на основі демографічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, зовнішньоекономічних, галузевих, регіональних та інших прогнозів окремих сфер діяльності. Результатом державного прогнозування є документи, необхідні для регулювання розвитку економіки і розробки концепції розвитку країни.

Основу наукового прогнозу складають знання:

  • а) про істоту процесів у прогнозованій системі протягом характерного часу її розвитку (протягом повного циклу розвитку системи або її частини);
  • б) про зміну за цей же час зовнішніх умов, в яких дана система розвивається;
  • в) про стан і тенденції розвитку на момент складання прогнозу і про ступінь збігу прогнозованої спрямованості розвитку зі спрямованістю подій, зумовлює конкретними керуючими діями.

Комплексні прогнозні дослідження припускають використання декількох методів, кожен з яких призначений для вирішення спеціального класу завдань, що виникають на різних етапах розробки прогнозу.

Вихідним моментом у розробках нормативних прогнозів є завдання кінцевої мети розвитку процесу. Головна проблема дослідження - узгодження цієї віддаленої мети з діями в теперішньому і майбутньому часі, які необхідно зробити для її досягнення. Одне із завдань експертів - побудова так званого графа подій зверху вниз: від вихідної мети (вершини графа) до його заснування. Кожна подія - це умова для досягнення події верхнього рівня.

Прогнозування таких соціально-економічних процесів, як зайнятість населення та ринок праці, враховує систему трудових балансів, яка включає в себе сукупність балансів, що характеризують різні сторони відтворення трудових ресурсів. За допомогою цих балансів виявляються найважливіші закономірності використання трудових ресурсів як по країні в цілому, так і в її окремих, як правило, найбільш великим регіонам. Тому поряд зі зведеним балансом трудових ресурсів складаються приватні трудові баланси або виконуються розрахунки по окремих елементах балансу робочої сили. Дані трудових балансів використовуються для визначення загальної чисельності трудових ресурсів, рівня зайнятості населення, структури працюючих за професіями і т.д.

Умовні припущення щодо функціонування ринку товарів визначають ситуацію і на ринку праці. Ці припущення в усіх випадках мають на увазі повну пристосовність пропозиції до попиту при заданих цінах (при незмінній процентній ставці, ціні на товари та ставці заробітної плати, а також при незмінній величині основного капіталу і майнового капіталу). Дана обставина означає наявність можливості використання додаткової робочої сили для збільшення додаткового виробництва.

Такого роду ситуація характеризує короткострокове рівновагу при наявності кон'юнктурної і вимушеного безробіття. В умовах даного рівноваги виробники готові запропонувати будь запитувана споживачами кількість товарів по панівної на ринку ціною на товари, а наймані працівники - запропонувати будь запитувана роботодавцями кількість роботи по заданій ставці заробітної плати.

Безробіття - постійний супутник ринкової економіки, результат взаємодії між попитом на ринку на робочу силу та її пропозицією.

Прогнозування рівня безробіття найчастіше будується на стійкій залежності: в період спаду економіки безробіття збільшується, а в періоди підйому - знижується, але завжди є люди, які шукають роботу.

Безробіття вимірюється двома основними показниками: її рівнем і її тривалістю. Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстрованих повністю безробітних у загальній чисельності економічно активного населення, а тривалість безробіття визначає, скільки часу люди не мали роботи. Зіставивши рівень безробіття з її тривалістю, можна оцінити її значимість. При більш високому рівні безробіття, але незначною її тривалості ситуація може бути більш сприятливою, ніж при зворотних величинах.

Надмірна безробіття тягне за собою серйозні економічні та соціальні витрати. Основна економічна ціна безробіття - нестворений продукт.

Американський економіст А. Оукен, проектуючи наслідки безробіття, вивів математичну закономірність, згідно з якою 1% перевищення фактичного рівня безробіття над природним викликає відставання зростання обсягу ВНП па 2,5%.

Інші витрати - необхідність утримання безробітних, а також можливість масових заворушень, які можуть призвести до соціальних і політичних змін. Тому держава регулює зайнятість (і, отже, безробіття) на ринку праці. Головне в цьому процесі - проведення активної політики зайнятості, що не виключає соціального захисту від вимушеного безробіття.

Соціальне проектування, орієнтоване в тому числі на запобігання безробіття для найбільш економічно активної частини населення, пов'язане з поняттям "людський капітал", під яким мається на увазі наявний запас знань, навичок, мотивацій. Інвестиціями в людський капітал можуть бути утворення, накопичення виробничого досвіду, охорона здоров'я, географічна мобільність, пошук інформації. При вкладанні своїх коштів в освіту людина поводиться раціонально, зважуючи відповідні вигоди і витрати.

У зарубіжній економічній практиці поняття "людський капітал" використовується вже на рівні теоретичного обгрунтування. Зокрема, Г. Беккер першим здійснив практичний, статистично коректний підрахунок економічної ефективності освіти. Для визначення доходу, наприклад від вищої освіти з довічних заробітків тих, хто закінчив коледж, віднімати довічні заробітки тих, хто обмежився закінченням середньої школи. У складі витрат навчання в якості головного елемента виділялися "втрачені заробітки", тобто дохід, недоотриманий учнями за роки навчання [1]. Зіставлення вигод і витрат освіти дає можливість підрахувати рентабельність вкладень в людину. За викладкам Беккера, в США віддача вищої освіти знаходиться на рівні 10-15%, що перевищує показники прибутковості для більшості фірм. Це підтверджувало його припущення про раціональність поведінки студентів та їх батьків.[1]

Велике теоретичне значення мало введене Беккером відмінність між спеціальними і загальними інвестиціями в людини (і ширше - між загальними і специфічними ресурсами взагалі). Реалізація знання обумовлюється управлінської технологією, тобто перетворенням знання в організаційний проект, схему, план, спосіб збірки, правильну розстановку ресурсів [2].[2]

Як тільки ми це визнаємо, індустріальна цивілізація завершується, масове виробництво перестає бути джерелом багатства, особливо на тлі зростаючої конкуренції країн, що розвиваються, які викидають па ринок все більше дешевих і якісних товарів.

Джерелом багатства в людському капіталі стає те, що виробляє нові знання: культура, освіта, вміння мислити, способи мислення, технологія інженерних рішень, наукові дослідження, проектні розробки.

Теорія інтелектуального капіталу продукує поняття "интеллектуалоемкой виробництва". Основним елементом створення вартості виявляється вже не саме знання, а способи його використання.

Факторами економічного зростання вважаються: технологія, людський капітал (освіченість і навички людей) і економія від масштабу (зменшення витрат із зростанням масштабів ринку).

Відповідно до теорії людського капіталу якість робочої сили - один з основних факторів економічного зростання. У свою чергу, якість робочої сили визначається рівнем людського капіталу, який включає в себе здібності, знання, вміння, компетенцію, властиві індивідам. Найважливішими формами його є освіта, підвищення кваліфікації та трудова міграція.

  • [1] По суті, втрачені заробітки вимірюють цінність часу учнів, витраченого на формування їх людського капіталу.
  • [2] Беккер Г. Людський капітал // Економічна соціологія. 2001. Т. 2. № 1.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >