Комунікації та спілкування

Комунікація. В електронному словнику LingvoUniversal (у складі ABBYY Lingvo) поняття "communication" визначається так: 1) інформація (передана в процесі спілкування); 2) процес передачі інформації; 3) повідомлення (передане в усній або письмовій формі); 4) комунікація; зв'язок (communication service - служба зв'язку; communication trench - хід повідомлення); 5) засіб зв'язку (communication satellite - супутник зв'язку); 6) лінії комунікації (communications); 7) спілкування; знайомства, контакти, зв'язки; 8) засіб спілкування.

Комунікація (лат. Communicatio - від communico - роблю загальним, пов'язую, спілкуюся) - 1) шлях повідомлення, зв'язок одного місця з іншим; 2) спілкування, передача інформації від людини до людини - специфічна форма взаємодії людей у процесах їх пізнавально-трудової діяльності, здійснюється головним чином за допомогою мови (рідше за допомогою інших знакових систем). Комунікацією називаються також сигнальні способи зв'язку у тварин [1]. З цих визначень випливає, що, говорячи про комунікації, слід визначити зміст, вкладений в це поняття, зважаючи на його багатозначності.[1]

Спілкування - зв'язок між людьми, в ході якої виникає психічний контакт, що виявляється в обміні інформацією, взаємовпливі, взаімопережіваніі, взаєморозумінні [2].[2]

Спілкування - взаємодія двох або більше людей, що складається в обміні між ними інформацією пізнавального або афективно-оцінного характеру. Звичайне спілкування включене в практичну взаємодію людей (спільна праця, вчення, колективна гра тощо), забезпечує планування, здійснення і контролювання їхньої діяльності. Разом з тим спілкування задовольняє особливу потребу людини у контакті з іншими людьми [3].[3]

За змістом можна було б вважати поняття "комунікації" і "спілкування" синонімами, з тією тільки різницею, що спілкування - це найбільше психологічне явище, а, говорячи про комунікаціях, ми повинні пояснити, який з аспектів комунікації ми маємо на увазі: психічний , інформаційний, техніко-технологічний або організаційно-економічний.

Взагалі, ми виходимо з того, що поняття "ділові комунікації", "ділове спілкування", "бізнес-комунікації" можуть застосовуватися як синоніми.

Спілкування - це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності. В єдиному процесі спілкування можна умовно виділити три сторони: комунікативну (передача інформації), інтерактивну (взаємодія) і перцептивну (взаимовосприятие) [4].[4]

Як пише професор А. Л. Свєнціцький, "відомо, що найважче визначати ті поняття, які широко вживаються". Саме так відбувається з поняттям "спілкування".

Дотепер на сторінках вітчизняної психологічної літератури ведеться полеміка з приводу визначення цього поняття. Якщо ж говорити про проблему спілкування в цілому, то слід, перш за все, підкреслити її специфічність у вітчизняній соціальній психології. Сей термін "спілкування" не має точного аналога в традиційній (західної) соціальної психології і, як зазначає Г. М. Андрєєва, "зміст його може бути розглянуто лише у понятійному словнику особливої психологічної теорії, а саме теорії діяльності" [5].[5]

Тому у вітчизняній літературі зустрічаються такі термінологічні звороти, як "діяльність спілкування" або "комунікативна діяльність". Втім, і тут можлива полеміка, оскільки іноді спілкування визначають не тільки як діяльність, а як умова діяльності або її бік.

Спілкування є необхідною умовою якої спільної діяльності і являє собою процес встановлення і розвитку контакту між людьми, обміну інформацією, сприймання учасниками спілкування один одного і їх взаємодію. Подібний підхід до розуміння спілкування та його структури був вперше сформульований Б. Д. Паригін на початку 1970-х рр. Їм були виділені "декілька основних параметрів" процесу спілкування:

  • а) психічний контакт, що виникає між індивідами і реалізується в процесі їхнього взаємного сприйняття один одного;
  • б) обмін інформацією за допомогою вербального або невербального спілкування;
  • в) взаємодія та взаємовплив один на одного.

Згідно з таким підходом у вітчизняній соціальній психології стало загальноприйнятим виділення в структурі спілкування трьох сторін - комунікативної, перцептивної та інтерактивної. Правда, сьогодні, відзначає Паригін, цей підхід "потребує доповнення новими компонентами при характеристиці структури спілкування" [6].[6]

Дослідження спілкування має давні традиції у вітчизняній психології. Про важливість цієї проблематики для вивчення моральних почуттів говорив ще І. М. Сєченов. Першим у нас став проводити експерименти з метою вивчення деяких сторін спілкування В. М. Бехтерєв. Внесли свій внесок у розробку проблем спілкування Л. Ф. Лазурський, Л. С. Виготський, В. Н. Мясищев. Розглядаючи питання про психологічну структуру людини як суб'єкта діяльності (тобто виробляє матеріальні і духовні цінності), Б. Г. Ананьєв підкреслював роль спілкування. Він зазначав, що спілкування є найважливішою діяльністю, що виникла на базі праці та стала в процесі соціально-історичного розвитку самостійним видом діяльності.

В даний час проблеми спілкування знаходяться в центрі уваги багатьох вітчизняних психологів. Розглядається спілкування в онтогенезі як один з факторів психічного розвитку особистості, зв'язок потреби в спілкуванні з іншими людськими потребами, значення спілкування для регуляції поведінки особистості, взаємозв'язок спілкування та емоційної сфери особистості, особливості психічних процесів в умовах спілкування і т.д. "[7] .

  • [1] Див .: Великий енциклопедичний словник. С. 556.
  • [2] Див .: Загальна психологія / під ред. В. В. Богословського та ін. М .: Просвещение, 1981. С. 109.
  • [3] Див .: Психологічний словник / під ред. В. П. Зінченко, Б. Г. Мещерякова. М .: Педагогіка-Прес, +1996.
  • [4] Див .: Петровський А. В. Введення в психологію. М .: Академія, 1995. С. 280-281.
  • [5] Андрєєва Г. М. Соціальна психологія. М .: Аспект-Пресс, 1996. С. 76.
  • [6] Паригін Б.Д. Соціальна психологія. СПб .: Изд-во ІГУП, 1999. С. 342.
  • [7] Свєнціцький А. Л. Соціальна психологія. М .: Велбі, 2003. С. 236-237.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >