Навігація
Головна
 
Головна arrow Філософія arrow Історія і філософія науки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

РОЗДІЛ 2. Наука як елемент культури. Основні типи наукової раціональності

Якщо перша глава розглядає науку як систему знання і процес отримання нового знання, то другий розділ присвячено, в основному, розгляду науки як соціального інституту і елемента культури. Тут показується, що наукове знання, як за його змістовній стороні, так і по стороні формальною, нерозривно пов'язане з людиною, з суспільством, з фундаментальними принципами осмислення світу, пануючими в ту чи іншу епоху в європейському мисленні.

Наука і духовна культура. Функції науки в житті суспільства

У попередніх розділах підручника були розглянуті основні сторони буття науки, показані її головні риси, дана характеристика науки як суспільного явища. Сьогодні наука стала невід'ємною частиною суспільного життя. Наука впливає на життя суспільства двояко: за допомогою зміни його матеріальної бази і впливу на різні компоненти його духовної культури. Під духовною культурою звичайно розуміють сукупність всіх різноманітних ідеальних суспільних феноменів - метафізичних, художніх, наукових, релігійних, паранаукових, етичних, правових.

Духовне життя суспільства внутрішньо суперечлива, у ній складним чином переплітаються новації і традиції, революційні і реакційні ідеї, прогресивні і консервативні концепції. Їхня боротьба знаходить відображення як всередині кожної з форм духовної культури, так і в суміжних областях.

У сучасну епоху внаслідок надзвичайно зрослу роль науки в житті суспільства надзвичайно посилилося взаємний вплив науки та інших форм духовної культури.

Не дивно, що інтерес до науки як елементу суспільного устрою, до тієї ролі, яку сьогодні відіграє наука і яку вона, безумовно, буде грати і в подальшій організації співіснування людей, постійно посилюється. Про це свідчить факт виникнення все нових і нових дисциплін, що роблять предметом свого пильного вивчення феномен науки. Роль науки в структурі духовного життя людини можна легко простежити, навіть якщо просто перерахувати ті спеціальні дисципліни (без урахування історії та філософії науки, оскільки їх інтерес сконцентрований на вивченні пізнавальної боку науки), які вивчають науку як суспільний інститут. Зауважимо, що кожна з них розглядає науку з якоюсь особливою, специфічною боку, з точки зору тієї ролі, яку відіграє наука в загальній структурі суспільства. Мова йде про такі недавно виникли дисциплінах, як соціологія науки, психологія науки, політологія науки і економіка науки. Вже по найменуванню цих дисциплін можна встановити чотири основоположні характеристики, властиві науці як громадському феномену: 1) наука є соціальний інститут, організований по специфічних правилах; 2) наука є спільнота вчених, об'єднаних на основі цілком визначених внутрішніх установок; 3) наука відіграє сьогодні вагому політичну роль; 4) наука впливає на економічну модель сучасного суспільства.

Нинішнє становище науки в суспільстві - результат потужного процесу розвитку наукового мислення, який розпочався задовго до виділення науки в окремий соціальний інститут. Дослідники розходяться у своїх оцінках того, коли саме почався цей процес. Деякі навіть вважають, що його початок збігається з виникненням самого homo sapiens, його здатності до практичного перетворення світу. Помірніша й цілком обгрунтована точка зору пов'язує процес зародження наукового мислення з Давньою Грецією. Теорія в античному розумінні цього слова ґрунтується, насамперед, на умогляді, на перекладі уваги свідомості з речового і минущого на щось стійке і вічне. Поза всяким сумнівом, теоретична установка - це справжній виток науки. Вже в той далекий від нас час наука (що розуміється ще тільки в якості здатності умосозерцанія) починає відігравати особливу роль у суспільстві. Людина навчається виводити закони, спираючись не тільки на віру в авторитети і шанування традицій, а й на розвинену раціональну аргументацію, в основі якої лежать умоглядні побудови. Тут досить згадати про діалог Платона "Держава". Його робота є не що інше, як найбільший подвиг духу, спроба вибудувати перший умоглядну (теоретичну) концепцію суспільного устрою. На середньовічному Заході відбувається подальше зміцнення теоретичного підходу до організації суспільного життя. У XIII в. з'являються перші університети (в Парижі, Болоньї, Салерно), в яких спочатку вивчають право, медицину і теологію. Університети являють собою, по суті справи, найперші інституційні форми науки. На відміну від античних і ранньосередньовічних шкіл і академій, вони отримують визнання саме на державному рівні. Поступово з боку держави в університетах починають підтримуватися не тільки підготовка студентів, а й проведені там дослідні експерименти. Успіх дослідницької діяльності призводить до того, що в XVII ст. в Парижі засновується перша в історії Академія наук. А до початку XIX ст. самі університети знаходять новий статус, оскільки в них починають готувати вчених. Іншими словами, з цього часу наука перетворюється на професійну діяльність.

Суспільство починає усвідомлювати, що для професії вченого годиться не кожен, хто цього захоче. Щоб стати вченим, потрібно опанувати цілим комплексом навичок і згодом користуватися ними, а також дотримуватися ряд специфічних умов. Якщо в XIX ст. успіх у науках досягався в основному завдяки зусиллям вихованих і обдарованих особистостей, а самі наукові відкриття знайомі нам по іменах зробили їх вчених, то в XX ст. ситуація міняється радикальним чином. Головна зміна стосується того факту, що наука стає, так би мовити, колективним проектом. Чергове відкриття здійснює, як правило, не вчений-одинак, а група (у ряді випадків дуже численна) учених. У науці як соціальному інституті з'являються досі невідомі їй виміру: наприклад, науковий менеджмент, що займається принципами оптимізації роботи вчених і дослідницьких груп. До кінця XX в. наука отримує і ще одне нове (і вельми вагоме) вимір - економічну. Дослідження, що проводяться вченими, починають регулюватися економічною доцільністю і майбутнім застосуванням на практиці. Максими начебто пізнання заради самого пізнання відходять на другий план. Суспільство вимагає від ученого звільнитися від подібного роду романтичних забобонів. Самі вчені починають розуміти, що найчастіше вони виявляються лише інструментом в руках державної машини. У середовищі вчених все активніше обговорюються питання етичного характеру, морального компонента проведених ними теоретичних досліджень.

Наукові інститути виконують у наші дні, крім усього іншого, ще й політичну функцію. Сила науки сьогодні не тільки в її теорії і заснованих на ній технологіях, але і в її особливому політичному вазі. Дослідження останніх десятиліть, що проводяться вченими, розкривають негативний вплив парникового ефекту на життя всієї нашої планети. Такі висновки вчених тягнуть за собою політичні слідства. Лідери країн Євросоюзу, прислухаючись до думки вчених і всупереч економічній доцільності та державним інтересам, приймають політичне рішення про скорочення викидів вуглекислого газу в атмосферу Це може служити приватним прикладом політичного компонента сучасної науки та її політичної функції в житті суспільства в цілому.

Отже, сучасна наука являє собою не що інше, як структуроутворюючий інститут в суспільному організмі. І якщо під час свого виникнення цьому інституту були притаманні тільки дві основоположні функції (виховна та дослідницька), то в наш час наука знаходить ряд абсолютно нових вимірів (в тому числі політичне й економічне). Відповідно з цим помітно посилюється і та роль, яку наука відіграє у суспільстві.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук