Політична думка Київської Русі і Московського царства

Зародження політичних ідей в Росії відноситься до періоду об'єднання східнослов'янських племен під владою київського князя. Формування давньоруської держави і зміцнення князівської влади зажадали обгрунтування їх божественного характеру. Давньоруська держава була ранньофеодальною, в ньому зберігалися вільні общинники, процес утворення класів не був завершений. Важливу роль продовжували грати вічові традиції. Не випадково тому божественний характер князівської влади пояснювався посиланнями на звичні патріархальні, общинні цінності, в яких відносини князя і його підданих сприймалися як відносини батька і синів. Так, в "Моління Данила Заточника" (XII-XIII ст.) Підкреслювалося, що князь повинен бути турботливим батьком, як "вода мати рибам". У той же час божественний характер князівської влади органічно переплітався з ідеєю відповідальності князя перед народом. Ще в своїх " Повчаннях" Володимир Мономах (правив з 1113 по 1 125) наставляв князів бути праведними і відповідальними за авторитет власної влади. В "Повчаннях" були представлені риси ідеального правителя: князь повинен бути милосердним, мужнім і сильним воїном, мудрим, дотримуватися законів.

Початковий період розвитку політичної думки в Росії (XI-XV ст.) Характеризувався наявністю деяких загальних рис, властивих також процесу становлення західних політичних навчань.

  • 1. Спочатку політична думка не була самостійною, а розчинена в релігійних і повсякденних уявленнях. В образі князівської влади були присутні як міфологічні та релігійні риси - непогрішність, абсолютність, правосудність, що обґрунтовували її божественний характер, так і мирські риси, породжені общинним укладом життя.
  • 2. Після прийняття християнства на Русі в 988 р політична думка аж до XIX ст. розвивалася в надрах релігійного, православного світогляду. (У західних країнах звільнення політичної думки від релігійного впливу завершилося вже в XVI ст.)
  • 3. І на Заході, і в Росії політична думка виконувала чітко виражену практичну функцію: вона реагувала на потреби практики в найкращих формах правління, у владних інститутах, здатних забезпечити громадянський мир і злагода.

Однак зміст тих висновків, до яких приходили мислителі Росії і Заходу щодо ідеальних форм держави, було різним, що пояснюється специфікою соціокультурних середовищ (сукупністю цінностей, ідеалів, вірувань, уявлень), в яких розвивалися політичні ідеї. На Заході політична думка орієнтувалася на захист інтересів самостійного індивіда, громадянського суспільства, обмеження всевладдя держави в особі монарха. У Росії політичні вчення обгрунтовували пріоритет перш за все інтересів держави, громади, а не особистості.

У період Московської держави, особливо за царя Івана Грозного (1547-1584), відбувалася концентрація політичної могутності, затверджувалася необмежена влада монарха. Політичні ж ідеї обґрунтовували необхідність цих процесів, важливість для монарха мати сильний характер.

Однак з'являлися й інші обгрунтування неминучості сильної царської влади. Так, письменник-публіцист Іван Пересвіту (XVI ст.) Бачив в централізованій державі і сильному монарха засіб подолання матеріального зубожіння держави і ослаблення військової могутності країни. Провину за це він поклав на бояр, які, за його словами, "не дбають про державу, а лише та багатіють, і ленівеют, а царство оскужают". Умова величі держави, за Іваном Пересвєтова, - сильна необмежена влада, яка спирається на служилої дворянство. Запропоновані ним політичні реформи і були згодом реалізовані Іваном Грозним.

Єдиним критиком процесу концентрації абсолютної влади в руках монарха і необхідності станового представництва був радник Івана Грозного князь Андрій Курбський, в 1564 р втік до Литви. "Цар, аще і шанований царством, - повчав він царя, - повинен шукати доброго і корисного ради не тільки у радників, а й у всенародних людина".

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >