Політична соціалізація: поняття та функції

Ідея політичної соціалізації виникла за аналогією з поняттям "соціалізація". Термін "соціалізація" ввів в науковий обіг американський соціолог Ф. Гіддінгс (1855-1931) в кінці XIX в. для позначення процесу "розвитку соціальної природи людини". Згодом соціалізація розглядалася як процес придбання новими поколіннями знань, вірувань, норм і установок, що склалися в конкретному суспільстві і забезпечують його збереження і розвиток.

Концепція політичної соціалізації стала активно розроблятися в США з кінця 1950-х рр. Її поява була викликана кризою традиційних інститутів політичної системи західного суспільства, які не змогли забезпечити добровільне прийняття новими поколіннями рекламованих демократичних цінностей. Криза була реакцією індивідуальної та масової свідомості на зростаючу корумпованість влади, її нездатність задовольняти нові групи інтересів, що з'явилися в постіндустріальному суспільстві. Наслідком наростаючого політичного відчуження індивіда від системи з'явилися усиливавшееся недовіру до інститутів влади, політичний абсентеїзм і, нарешті, масові виступи проти офіційної влади. Проявом кризи системи політичної соціалізації став конфлікт поколінь, що вилився в масові молодіжних виступах проти політичної системи західного суспільства в 1960-х рр. У 1970-х рр. країну потрясли негритянські і інші расові хвилювання, а в 1980-х - масові антивоєнні, екологічні та феміністські руху.

Порушення в механізмі трансляції політичних ідеалів і цінностей від покоління до покоління були пов'язані з появою нових груп інтересів, до сприйняття яких політичні інститути виявилися непідготовленими. Західне суспільство в 1960-х рр. вступило в постіндустріальну стадію, яка спричинила за собою зміни в освіті, культурі, способі життя, системі цінностей груп населення, пов'язаних з високими технологіями. Насичення матеріальних потреб більшості груп населення промислово розвинених країн висунуло на перший план вже не матеріальні, а перш за все духовні цінності, і серед них - можливість вільної самореалізації особистості, потреба в сприятливому середовищі проживання, гармонія людини і природи, солідарність. З'явилися субкультури, які відкидали традиційні матеріальні цінності панівної культури: особистий успіх, добробут, прагнення до багатства. На основі цих субкультур виникли громадські руху, які прагнули заявити про свої вимоги.

Найбільш яскравим прикладом може служити рух хіпі в 1960-х рр. в США. Воно являло собою різновид богемної контркультури. Його учасники - діти процвітаючих політиків, бізнесменів, адвокатів - жорстко критикували соціальний порядок за його нездатність створити умови для вільної самореалізації особистості, за відсутність рівності і наявність різних форм дискримінації людини. Хіпі - це перш за все особливе сприйняття життя, засноване на повній свободі, запереченні цінностей добробуту, самодисципліни і самообмеження, на зневазі до норм панувала моралі і стандартів життя.

Свій протест проти існуючої системи вони висловлювали в утвердженні нових незвичайних і незрозумілих старшому поколінню стандартів поведінки: довгого волосся, екстравагантності в мові та одязі, споживання наркотиків і т.д. Правда, пізніше панівна західна культура змогла асимілювати окремі елементи богемної культури і включити їх носіїв в активну економічну, соціальну і політичну життя суспільства. Багато сучасні політики, бізнесмени, банкіри США колись були активними учасниками руху хіпі.

Отже, політична соціалізація - це процес засвоєння індивідами або їх групами цінностей і норм політичної культури, властивих конкретному суспільству і дозволяють ефективно виконувати політичні ролі і функції і тим самим забезпечувати збереження самого суспільства і політичної системи.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >