Початок реформування історичної освіти

17 квітня 1987 року в АН СРСР відбулася нарада з проблем викладання суспільствознавчих дисциплін. На ньому наголошувалося на необхідності внесення в курс "Історія КПРС", який був обов'язковим для вивчення у всіх вищих навчальних закладах, принципових змін, пов'язаних з критикою сталінізму. Згодом правляча партія під впливом політичних процесів, що відбувалися в країні, змушена була пристосовуватися до мінливої обстановці. На зміну "Історії КПРС" як навчальної дисципліни прийшла "Соціально-політична історія XX століття". Пізніше, в 1990 р, видавництво "Вища школа" запропонувало провідним історикам опублікувати лекції з курсу "Соціально-політична історія XX століття".

Історична наука переживала період оновлення, і оцінки історичних подій швидко змінювалися. У зв'язку з цим на перше місце серед історіографічних джерел виходили малі жанри: виступи на наукових конференціях і круглих столах, статті в суспільно-політичних і наукових журналах. Великих узагальнюючих робіт виходило мало, тому гостро постало питання про їх написанні. За рішенням Політбюро ЦК КПРС від 13 серпня 1987 розгорнулася робота але створення 10-томної "Історії Великої Вітчизняної війни радянського народу 1941-1945 рр.". Намічалася підготовка видання багатотомної "Історії громадянської війни в СРСР" та інших узагальнюючих праць з політичної історії XX в. Спочатку передбачалося підготувати підручник з історії КПРС, який реалізував би нові підходи до вітчизняної історії, а потім в короткі терміни написати "Нариси історії КПРС". Про значення, яке надавалося цієї праці, можна судити з такого факту: для його підготовки була утворена комісія ЦК КПРС під головуванням М. С. Горбачова. Журнали "Комуніст" і "Питання історії КПРС" друкували па своїх сторінках окремі розділи "Нарисів".

Товариство "Знання" в 1991 р почало видавати науково популярну серію "Політична історія XX століття". В якості навчального посібника з даної дисципліни історики щойно створеного Російського державного гуманітарного університету підготували узагальнююче видання "Наше Отечество: досвід політичної історії", яке відрізнялося тим, що в ньому змінилася не тільки назва країни, а й сам дух видання. Керівник авторського колективу С. В. Кулешов в передмові до книги зробив раніше неможливе для радянської дійсності заява: "Пройшли ті часи, коли у пас був тільки один Вождь, одна Партія, один Підручник".

Серед виходила в роки "перебудови" літератури домінували видання, присвячені радянському періоду. Заповнюючи недолік праць але історії Росії дореволюційного періоду, було вирішено перевидати праці істориків XVIII-XIX ст .: твори Н. М. Карамзіна, С. М. Соловйова, В. О. Ключевського, збірники робіт В. Н. Татіщева, І. Е . Забєліна. Видавці, поспішаючи задовольнити зростаючий інтерес мільйонів читачів до вітчизняної історії, перш за все до слабо розробленою в радянській історіографії політичної історії самодержавства, поставляли великими тиражами па книжковий ринок десятки репринтних видань. Серед них твори популярного за радянських часів польського історика і письменника К. Валишевского, маловідомі широкому загалу твори дореволюційних письменників С. Лібровіч, М. Евгеньевой і ін. Читачі отримали можливість познайомитися з роботами радянських дослідників, які вважалися інакодумцями, а тому малодоступних в брежнєвське час: А. Я. Авреха, П. В. Волобуєва, А. А. Зіміна, В. Б. Кобрина, К. II. Тарновського, І. Я. Фроянова, Н. Я. Ейдельмана. Друкувалися твори відомого історика, географа і етнолога Л. II. Гумільова. Плани видати зібрання творів опального в сталінські часи

М. Н. Покровського не були реалізовані через нескінченно тривав спору про переваги і недоліки його концепції. Пожвавленню історичних досліджень в країні сприяла постанова Уряду Української РСР від 17.04.1991 "Про регулювання видавничої діяльності в Українській РСР", згідно з яким була скасована цензура.

У березні 1991 р ЦК КПРС прийняв постанову "Про реформу системи наукових і навчальних закладів КПРС". Самі перетворення носили багато в чому формальний характер. Так, Інститут марксизму-ленінізму при ЦК КПРС перейменували в Інститут теорії і історії соціалізму ЦК КПРС, а його філії на місцях - в центри суспільно-політичних досліджень. Були перейменовані вищі партійні школи. Наприклад, в Свердловській області вища партійна школа стала називатися Уральським інститутом соціального управління і політології.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >