Християнська теологія про гріх

Християнська теологія вважає страждання розплатою за гріхи. Чи повинна людина страждати? Нс є ідеалом людського життя таке існування, в якому відсутні переживання, втрати? Християнська свідомість вважає, що страждання - неодмінний супутник людського життя. Саме через страждання можна домогтися спокути. Співчуття в цьому контексті виявляється універсальним, оскільки любов до ближнього постійно викликає жалість і співчуття. А. Шопенгауер вважав, що саме співчуття дозволяє подолати егоїзм, тому воно є підстава моралі. О. Шпенглер розглядав страждання як критерій і зміст справжньої духовності. Ф. Ніцше оцінював його як велич душі.

Феномен страждання широко осмислювався і в російської релігійної філософії. "Стражданням в сенсі об'єктивному або логічному називається визначення чого-небудь іншим, - писав В. С. Соловйов, - для нього зовнішнім; цьому з боку суб'єктивної або психічної відповідає взагалі неприємне і хворобливе відчуття якого б то не було роду" [1] . В. С. Соловйов критикував точку зору Шопенгауера, який звів до співчуття всю моральність. Висловлюючи позицію Е. Гартмана (1842-1906), який вважав, що будь-яке дійсне буття по суті своїй є страждання і лихо. В. С. Соловйов підкреслював: "Отже, в цій системі страждання і відчай окремої особини знімаються в страждання і відчаю всього сущого, приватне, одиничне самогубство замінюється самогубством загальним, колективним ..." [2]

Як показав Бердяєв, ставлення християнства до страждання двояко і парадоксально. Тільки воно приймає страждання і має до кінця мужнє ставлення до страждання. Християнство вчить не боятися страждання, бо страждали й сам Бог, і Син Божий. Всі інші вчення, як вважав Бердяєв, бояться страждання і біжать від нього.

Стоїцизм і буддизм - високі типи нехристиянських моральних навчань - бояться страждання і вчать, як уникнути його, як стати до нього нечутливим і досягти безпристрасності. Буддизм визнає співчуття, бо воно може бути лише способом позбавлення від муки буття; любов же стверджує буття, і, отже, борошно, любов примножує скорботу і страждання. Для буддизму, як вважав Бердяєв, існує, по суті справи, тільки фізичне, а не моральне зло. Так і повинно бути при запереченні свободи. Зло є біль, страждання.

Християнство має мужність прийняти біль і страждання. Буддизм цього мужності не має і тому відмовляється від буття, біжить в небуття. Буддизм не знає, як життя може бути нестерпним при прийнятті страждання, не знає таємниці хреста. Буддизм є по-своєму велике вчення про спасіння від мук і страждань без Спасителя. Це є порятунок через знання тієї істини, що буття є страждання. І Конфуцій, і Будда, і все мудреці світу шукали спокою для людини, свободи від страждання і муки.

  • [1] Соловйов В. С. Соч .: в 2 т. Т. 1. С. 81.
  • [2] Соловйов В. С. Соч .: в 2 т. Т. 1. С. 100.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >