РОЗДІЛ I. ВИХОВАННЯ, НАВЧАННЯ І ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА В КРАЇНАХ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ В III ТИС. ДО Н.Е. - ПОЧАТКУ I ТИС. Н.Е.

ВИХОВАННЯ, НАВЧАННЯ І ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА В КРАЇНАХ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ У III ТИС. ДО Н.Е. - I В. Н.Е.

В результаті освоєння матеріалу глави і його самостійного осмислення студент зможе:

  • знати
  • - Основні напрямки розвитку сімейного і суспільного виховання в різних регіонах Стародавнього Сходу;
  • - Провідних представників наукової і педагогічної думки Сходу періоду Стародавнього світу;
  • - Особливості станово-сімейного виховання в рамках культурних традицій Сходу періоду Стародавнього світу;
  • - Основні типи та форми навчальних закладів в країнах Стародавнього Сходу;
  • вміти
  • - Пояснювати причини еволюції виховного ідеалу в країнах і регіонів Стародавнього Сходу;
  • - Встановлювати взаємовплив традицій навчання в різних цивілізаціях Сходу;
  • - Працювати з історичними джерелами педагогічного характеру, найбільш яскраво відображають погляди на виховання конкретного регіону;
  • - Аналізувати етичні і педагогічні погляди представників культури країн Сходу в період Стародавнього світу;
  • володіти
  • - Навичками порівняльно-історичного аналізу підходів до виховання і навчання різних країн Стародавнього Сходу;
  • - Системою знань про своєрідність розвитку наукових знань і духовної культури цивілізацій Сходу в найдавніший період.

Зародження організованих форм виховання в умовах формування і розвитку найдавніших цивілізацій

Поява виховання і освіти як особливих форм людської діяльності відноситься до епохи найдавніших цивілізацій Близького та Далекого Сходу, становлення яких прийнято відносити до V тис. До н.е. В умовах зміни життя людей поступово почали складатися нові форми виховання дітей при збереженні старих. Елементи цього процесу в сучасних умовах можна виявити в матеріалах етнографічних досліджень.

У найдавніших державах виховання і навчання дітей здійснювалося переважно в сім'ях. Про важливу роль сім'ї у вихованні говорилося в таких документах найдавніших держав Сходу, як Закони царя Вавилона Хаммурапі (1792-1750 до н.е.), книга притч іудейського царя Соломона (965- 928 до н.е.), індійська Бхагавадгита (середина I тис. до н.е.) і ін. Поступово разом із зародженням державних структур з метою підготовки, умовно кажучи, інтелектуальної еліти - чиновників, жерців, полководців - почав складатися і особливий соціальний інститут - школа.

Школа і виховання в умовах найдавніших цивілізацій Близького і Далекого Сходу розвивалися під впливом різних економічних, соціальних, культурних, етнічних, географічних та інших факторів. Хоча хронологічно ці цивілізації не збігалися, проте, їм були властиві подібні риси, в тому числі в сфері виховання і навчання. Ця спільність була наслідком того, що виникнення шкіл доводилося на перехідну епоху від родових общин до зародження державності. Типовість явища підтверджується тим, що стародавні цивілізації, незважаючи на те що вони виникали й існували ізольовано одна від одної, мали багато спільного в шляхах економічного і соціального розвитку, в тому числі в сфері виховання і освіти. Підтвердженням типовості цього явища може служити наступна історія народів Центральної та Південної Америки: в III-II тис. До н.е. при відсутності зв'язків з рештою світу у них склалися форми навчання і виховання, подібні з досвідом найдавніших цивілізацій Близького і Далекого Сходу.

Відділення розумової праці від фізичної, що почалося вже під кінець первісної історії, поступово викликало до життя поява особливої професії - вчитель. Школа і виховання в найдавніших державах Близького і Далекого Сходу відображали у своєму розвитку еволюцію культурних, моральних, ідеологічних цінностей. Людська особистість готувалася до виконання традиційних соціальних обов'язків і заняття певного заздалегідь місця в суспільстві.

Головними осередками навчання і виховання в найдавніших державах Сходу були сім'я, храми і держава. Сім'я, проте, була не в змозі дати дітям навіть мінімальну освітню підготовку - навчити письму, читанню, рахунку. Це стало головним завданням шкіл.

Зміст навчання в школах була вкрай обмеженою, тому що дітей готували до виконання чітко визначених функцій. До I тис. До н.е. розвиток ремесел, торгівлі, поступове ускладнення характеру праці, зростання міського населення сприяли розширенню кола людей, яким стало необхідно шкільне навчання. Крім дітей родової знаті і служителів культу, учнями шкіл ставали вже і діти заможних ремісників і торговців, проте абсолютна більшість населення обходилося і раніше лише сімейним вихованням своїх дітей, без елементів власне освіти.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >