Навігація
Головна
 
Головна arrow Інвестування arrow Інвестиції
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Методи оцінки вартості основного капіталу

Вартість основного капіталу - це грошова оцінка, відповідно до якої він враховується і використовується в процесі господарської діяльності.

Вартість основного капіталу впливає на ряд аспектів господарсько-фінансової діяльності підприємства (корпорації):

  • • результати оцінки вартості основних засобів визначають об'єктивність бухгалтерського і податкового обліку і звітності;
  • • даний параметр визначає потребу в джерелах фінансування, необхідних для формування основного капіталу;
  • • вартість основного капіталу істотно впливає на витрати проданих товарів (продукції, робіт і послуг) за допомогою амортизаційних відрахувань, що включаються у витрати виробництва;
  • • реальне відображення вартості основного капіталу впливає на кінцевий результат господарської діяльності підприємства;
  • • вартість основного капіталу використовують в процесі довгострокового кредитування підприємства для заставного забезпечення банківського кредиту;
  • • вартість основного капіталу служить базою оподаткування для обчислення податку на майно підприємства (в майбутньому - регіонального податку на нерухомість);
  • • оцінка вартості основного капіталу використовується в процесі майнового страхування для обчислення страхової вартості основних засобів;
  • • вартість основного капіталу безпосередньо впливає на визначення ринкової ціни підприємства, яка в фінансовому менеджменті є одним з важливих параметрів.

Тому вартість основного капіталу підприємства цікавить не тільки його керівництво, а й зовнішніх контрагентів (інвесторів, кредиторів та страховиків).

У господарській діяльності використовують наступні види грошової оцінки основного капіталу по:

  • • первісною вартістю;
  • • відновної вартості;
  • • залишкової вартості;
  • • інвестиційної вартості;
  • • ліквідаційної вартості.

Первісною вартістю основних засобів, придбаних за плату, вважають суму фактичних витрат підприємства на їх придбання, спорудження та виготовлення за винятком податку на додану вартість та інших відшкодовуються податків (а також за винятком випадків, передбачених законодавством Російської Федерації).

Фактичними витратами на придбання, спорудження та виготовлення основних засобів є:

  • • суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю);
  • • суми, сплачувані організаціям за проведення робіт за договором будівельного підряду та іншими договорами;
  • • суми, сплачувані організаціям за консультаційні та інформаційні послуги з придбання основних засобів;
  • • реєстраційні збори, державне мито та інші аналогічні платежі, здійснені у зв'язку з придбанням прав на об'єкт основних засобів;
  • • митні платежі і збори;
  • • невозмещаемие податки, що сплачуються у зв'язку з придбанням об'єкта основних засобів;
  • • винагороди, що сплачуються посередникові, через якого придбаний об'єкт основних засобів;
  • • інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням, спорудженням та виготовленням об'єкта основних засобів.

Чи не включають до витрат на придбання, спорудження або виготовлення об'єкта основних засобів загальногосподарські та інші аналогічні витрати, якщо вони не мають безпосереднього відношення до інвестування в даний об'єкт.

Фактичні витрати на придбання або спорудження встановлюють (підвищують або знижують) з урахуванням сумових різниць, що виникають у випадках, коли оплату виробляють в рублях у сумі, еквівалентній величиною в іноземній валюті. Під сумовий маржа розуміють різницю між рубльової оцінкою, вираженої в іноземній валюті кредиторської заборгованості з оплати об'єкта основних засобів, обчисленої за офіційним курсом на дату прийняття її до бухгалтерського обліку, і аналогічною оцінкою за офіційним курсом на дату її погашення.

Виходячи з джерела надходження об'єктів основних засобів на баланс підприємства первісну вартість визначають за:

  • • основних засобів, внесених засновниками в рахунок їхнього внеску в статутний капітал підприємства - за домовленістю сторін;
  • • основних засобів, виготовленим на самому підприємстві, а також придбаним за плату у інших юридичних і фізичних осіб - в сумі фактичних витрат, включаючи витрати з доставки, монтажу і установці;
  • • основними засобами, отриманими безоплатно - в сумі, визначеної експертним шляхом або за даними документів приймання-передачі;
  • • довготривало орендованих основних засобів - за домовленістю сторін.

Вартість основних засобів, у якій вони прийняті на бухгалтерський облік, зміні не підлягає. Зміна первісної вартості основних засобів можливе лише у випадках добудови, дообладнання, реконструкції, часткової ліквідації та переоцінки інвентарних об'єктів.

Відновну вартість визначають за вартістю аналогічних об'єктів, що діють в умовах їх відтворення, тобто здійснюють шляхом переоцінки. Вона проводиться за сформованими на дату переоцінки ринковими цінами на відповідні види основних засобів. Підприємствам надано право не частіше одного разу на рік (на початок звітного року) переоцінювати групи однорідних об'єктів основних засобів за поточною (відновної) вартості шляхом індексації чи прямого перерахунку по документально підтвердженим ринковими цінами. При прийнятті рішення про переоцінку таких основних засобів слід враховувати, що в майбутньому їх переоцінюють регулярно, щоб вартість основних засобів, яку відображають у бухгалтерському обліку і звітності, істотно не відрізнялася від поточної (відновлювальної) вартості. Суму дооцінки об'єктів основних засобів в результаті їх переоцінки зараховують в доданий капітал підприємства.

Суму дооцінки об'єктів основних засобів, що дорівнює величині їх уцінки, проведену в попередні періоди і віднесену на рахунок прибутків і збитків як операційних витрат, відносять на рахунок прибутків і збитків звітного періоду в якості доходу. Суму уцінки об'єктів основних засобів зараховують на зменшення додаткового капіталу, сформованого за рахунок їх переоцінки в попередні звітні періоди.

Перевищення суми уцінки об'єктів над сумою дооцінки, зарахованої в додатковий капітал в результаті переоцінки, проведеної в попередні звітні періоди, відносять на рахунок прибутків і збитків як операційних витрат. При вибутті об'єктів основних засобів суму їх дооцінки переносять з додаткового капіталу в нерозподілений прибуток підприємства.

Слід підкреслити, що на балансі підприємства основні засоби відображаються за первісною вартістю до їх переоцінки, а після переоцінки - по відновлювальної вартості. Тому і первісну, і відновну вартість часто називають балансовою.

Основні засоби в процесі експлуатації зношуються. Тому первісна вартість знижується. Грошовий вираз втрати об'єктом основних засобів фізичних і техніко-економічних якостей називають зносом основних засобів.

Первісна (відновна) вартість об'єктів основних засобів за вирахуванням суми зносу являє собою залишкову вартість.

У практиці роботи з переоцінки основних засобів використовують три методи вимірювання фізичного зносу по:

  • • технічного стану;
  • • термінів служби;
  • • обсягом виконуваних робіт.

Однак не кожен метод можна застосувати до всіх видів основних засобів. Так, метод визначення фізичного зносу за технічним станом не може бути застосований до робочій худобі, багаторічним насадженням, інвестицій в земельні ділянки, надра і водні простори.

Інвестиційна вартість - вартість об'єкта для конкретного інвестора, що враховує індивідуальні вимоги до інвестицій.

Ліквідаційна вартість - грошова різниця між доходами від ліквідації підприємства, отриманими в результаті роздільного розпродажу його активів, і видатками на ліквідацію. Її визначають у разі неспроможності (банкрутства) підприємства, коли виникає необхідність задовольнити вимоги кредиторів.

Процес оцінки вартості активів (майна) підприємства складається з наступних етапів:

  • • визначення мети і завдань;
  • • складання плану оцінки;
  • • збір, перевірка та аналіз інформації;
  • • вибір обгрунтованих підходів і методів оцінки;
  • • розрахунок ринкової вартості оцінюваного об'єкта на основі обраного підходу;
  • • узгодження результатів з замовником і підготовка підсумкового висновку (якщо оцінку здійснює сторонній оцінювач (ріелторська компанія);
  • • складання остаточного звіту і підготовка підсумкового висновку;
  • • представлення та захист звіту перед замовником (державним органом, підприємством, банком, страховиком і т.д.).

Оцінку вартості активів (майна) підприємства здійснюють на основі трьох підходів: дохідного, витратного і ринкового (порівняльного).

Так, при оцінці з позиції доходного підходу визначальним фактором оцінки є дохід, що впливає на величину вартості об'єкта. Чим більший дохід, принесений об'єктом оцінки, тим вище його ринкова вартість (звичайно, при інших рівних умовах). При цьому важливе значення має тривалість отримання доходу і рівень ризику, який супроводжує цей процес.

Прибутковий підхід - це визначення поточної вартості майбутніх доходів, які виникнуть в результаті використання майна і можливою подальшою його продажу. В даному випадку застосовують оцінний принцип очікування. Прибутковий підхід найкращий з точки зору головної мети підприємницької діяльності.

На практиці використовують також витратний і ринковий підходи, які часто більш точні і ефективні. У багатьох випадках кожен з підходів може бути використаний для перевірки оцінки вартості майна, отриманого за допомогою інших підходів.

Витратний підхід найбільш застосовний для оцінки об'єктів спеціального призначення, нового будівництва, а також для визначення найкращого варіанту використання земельних ділянок і в цілях страхування майна. Зібрана інформація включає дані про ціни на землю, будівельні специфікації, дані про рівень оплати праці в будівництві, вартості машин і обладнання, про норму прибутку і накладних витратах будівельників на регіональному ринку і ін. в залежності від специфіки оцінюваного об'єкта. Даний підхід складно застосовувати при оцінці унікальних об'єктів, що володіють історичною цінністю, і об'єктів з великим відсотком фізичного зносу.

Витратний підхід заснований на принципах заміщення, найбільш ефективного використання, збалансованості та економічного поділу.

Ринковий (порівняльний) підхід кращий у випадку існування ринку порівнянних об'єктів. Точність оцінки залежить від якості зібраних даних про недавні аналогічних об'єктах.

Ці дані включають:

  • • Фізичні характеристики;
  • • час і умови продажу;
  • • місце розташування;
  • • умови фінансування угоди.

Ефективність такого підходу знижується при незначній кількості угод, якщо моменти їх здійснення і оцінки розділяє тривалий період, а також якщо ринок знаходиться в нестабільному стані. Швидкі зміни на ринку призводять до спотворення ринкової вартості об'єктів.

Ринковий підхід заснований на принципі заміщення.

Для порівняння вибирають об'єкти-аналоги. Між оцінюваним об'єктом і аналогом існують відмінності. Тому необхідно проводити відповідні поступки основних параметрів об'єкта оцінки. В основу поправок покладено принцип внеску.

Три вищеописаних підходу тісно взаємопов'язані. Кожен з них передбачає використання різних видів інформації, одержуваної на ринку рухомого і нерухомого майна. Наприклад, прибутковий підхід вимагає використання коефіцієнтів капіталізації, які розраховують за даними ринку.

Ставка (коефіцієнт) капіталізації являє собою відсоткову ставку, що використовується для перерахунку доходів в ринкову вартість об'єкта.

Кожен з трьох розглянутих підходів передбачає використання відповідних методів (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Методи оцінки вартості окремих об'єктів основних засобів

підходи

методи оцінки

прибутковий

метод капіталізації

Метод дисконтування грошових підходів

витратний

Метод чистих активів

Метод ліквідаційної вартості

Ринковий (порівняльний)

Метод ринку капіталу

метод угод

Метод галузевих коефіцієнтів

Згідно методу капіталізації вартість об'єкта оцінки визначають за формулою

Капіталізація - це процес перерахунку доходу, отриманого від об'єкта (підприємства), з метою обчислення вартості об'єкта.

Метод капіталізації доходу використовують у разі, якщо припускають, що майбутні доходи будуть ідентичні поточним або темпи їх зростання будуть помірними і передбачуваними. При цьому доходи є вагомими за обсягом і позитивними величинами. Отже, підприємство буде стабільно існувати протягом тривалого періоду часу.

Метод дисконтування грошових потоків (DCF) заснований на прогнозуванні цих потоків від діяльності даного підприємства (об'єкта). Майбутні грошові потоки перераховують за дисконтною ставкою в справжню вартість. Дисконтна ставка повинна відповідати нормі прибутковості, яка потрібна інвестору.

Розрахунок вартості підприємства методом DCF базується на тому, що потенційний інвестор не заплатить за підприємство суму вище, ніж поточна вартість майбутніх доходів (FV). Власник не продасть своє підприємство за ціною нижче поточної вартості прогнозованих грошових потоків (PV). В результаті переговорів сторони неминуче прийдуть до угоди про ринкову ціну предмета купівлі-продажу, що дорівнює поточній вартості майбутніх доходів. Даний метод оцінки вважають кращим з позиції інвестиційних мотивів, оскільки будь-який інвестор, який вкладає кошти в діюче підприємство, в результаті набуває не набір активів, а потік майбутніх доходів, який дасть йому можливість окупити вкладені кошти, отримати прибуток і власний дохід. Використання даного методу правомірно для оцінки вартості підприємств, що мають тривалу і беззбиткову історію господарсько-фінансової діяльності.

Для підприємств, які мають значний обсяг основного капіталу в нерухомої формі (будівлі, споруди, передавальні пристрої тощо), що залучають довгострокові кредити банків і напрямних інвестиційні ресурси на приріст чистого оборотного капіталу, правильніше використовувати показник чистих грошових надходжень (чистого грошового потоку) .

Даний показник визначають за формулою

Чисті грошові надходження = ПП + АТ ± Зміна довгострокових зобов'язань - Приріст чистого оборотного капіталу,

де ЧП - чистий прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після оподаткування; АТ - сума амортизаційних відрахувань.

Ринкову вартість об'єкта встановлюють методом чистих активів як різниця між ринковою вартістю активів і зобов'язань підприємства за балансом:

ЧА = А - О,

де ЧА - чисті активи підприємства; А - ринкова вартість активів; Про - зобов'язання підприємства.

Ліквідаційна вартість підприємства являє собою різницю між сумарною вартістю всіх активів і витратами на його ліквідацію.

Метод ринку капіталу заснований на аналізі ринкових цін акцій аналогічних підприємств. Інвестор надходить за принципом заміщення (альтернативних інвестицій). Тому він може вкласти кошти в будь-які підприємства або в оцінюване підприємство. В результаті дані про підприємства, чиї акції знаходяться у вільному продажі, при використанні відповідних коректувань повинні служити орієнтиром для визначення вартості оцінюваного підприємства.

Метод угод заснований на аналізі цін придбання контрольних пакетів акцій ідентичних підприємств.

Метод галузевих коефіцієнтів дозволяє визначити приблизну вартість підприємства за формулами, виведеним на основі галузевої статистики. Даний метод використовують для оцінки ринкової вартості малих підприємств.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук