Навігація
Головна
 
Головна arrow Інвестування arrow Інвестиції
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Технологія управління фондовим портфелем організації

В умовах становлення російського фондового ринку необхідно виробити концептуальний підхід до управління портфелем цінних паперів організації (підприємства, корпорації).

Під управлінням фондовим портфелем розуміється застосування до сукупності різних видів фінансових інструментів певних методів і технологічних процедур, які дозволяють зберегти спочатку інвестовані кошти, досягти необхідного рівня прибутковості портфеля, забезпечити його інвестиційну спрямованість.

У теорії і на практиці управління фондовим портфелем існує два основних підходи: традиційний і сучасний. Традиційний підхід базується на фундаментальному і технічному аналізі фондового ринку. Він робить акцент на широку диверсифікацію цінних паперів за галузями господарства, сфер діяльності та регіонами.

В основному купують акції відомих організацій (підприємств), що мають стійке фінансове становище і займають міцні позиції на товарному і фінансовому ринках. Крім того, враховують їх більш високу ліквідність, можливість купувати і продавати їх великими пакетами і економити на комісійних витратах.

Сучасна теорія управління портфелем фінансових активів заснована на використанні математичних та статистичних моделей підбору фінансових інструментів в фондовий портфель.

Основними параметрами управління портфелем є прибутковість і ризик. Формуючи фондовий портфель, не можна достовірно встановити майбутню динаміку його прибутковості і ризику. Тому вибір будують на очікуваних значеннях параметрів.

Очікувана прибутковість фондового портфеля відображає середньозважену величину показників очікуваної прибутковості окремих цінних паперів, включених в даний портфель:

де - очікувана прибутковість фондового портфеля; п - кількість фінансових активів у фондовому портфелі ( i = 1, 2, 3, ... n); - частка фондового портфеля, що інвестується в фінансовий актив i -го виду, частки одиниці; До i - очікувана прибутковість фінансового активу i-το виду,%.

Ризик інвестора полягає в тому, що він може отримати фактичну прибутковість вище або нижче очікуваної суми. На практиці в якості міри ризику використовують показники дисперсії і середньоквадратичного (стандартного) відхилення, докладно освітленого в теорії статистики.

Основна мета інвестора - досягти оптимального співвідношення між рівнями прибутковості і ризику фондового портфеля. Співвідношення між даними параметрами можна показати на графіку (рис. 10.2).

Залежність норми прибутковості фондового портфеля від рівня фінансового ризику

Мал. 10.2. Залежність норми прибутковості фондового портфеля від рівня фінансового ризику

Будь-яка організація (підприємство) має право залучати грошові кошти за рахунок емісії цінних паперів (пасивні операції) і вкладати привабливі кошти у високоприбуткові активи - необоротні та оборотні (активні операції). Мета - приріст капіталу і отримання додаткового доходу (у формі дивідендів і відсотків).

Якщо вкладення в цінні папери та залучені з їх допомогою кошти складають безліч позицій і задіють низку партнерів організації (акціонерного товариства), виникає проблема управління її активами та пасивами як єдиним цілим.

В фондовий портфель можна включати цінні папери одного (звичайні акції) або декількох видів (привілейовані акції, корпоративні облігації, державні боргові зобов'язання та ін.).

Процедура управління фондовим портфелем передбачає :

  • • відбір цінних паперів, що включаються в портфель;
  • • фінансовий аналіз складу і структури фондового портфеля за загальноприйнятими критеріями;
  • • регулювання змісту фондового портфеля для досягнення цілей власника при збереженні мінімальних витрат на його утримання;
  • • реінвестування коштів, що вивільняються від реалізації (продажу) неефективних фінансових активів.

Цілі портфельного інвестування на сучасних зарубіжних підприємствах (корпораціях) можна сформулювати наступним чином:

  • • отримання оптимального доходу (у формі дивіденду, відсотка, дисконту);
  • • збереження капіталу;
  • • забезпечення приросту капіталу на основі збільшення курсової вартості цінних паперів.

Дані цілі можуть варіюватися відповідно до різними типами портфелів цінних паперів. Наприклад, якщо ставиться мета отримання високого рівня доходу, перевагу віддають "агресивного" типу фондового портфеля, що складається з низьколіквідних і високоліквідних цінних паперів "молодих" організацій (підприємств), здатних принести високий дохід в майбутньому. Навпаки, якщо найбільш важливим перевагою інвестора є забезпечення збереження і збільшення вартості капіталу, в фондовий портфель включають високоліквідні і досить прибуткові цінні папери, які емітовані відомими організаціями (акціонерними товариствами - корпораціями).

В умовах нестабільної економіки сучасної Російської Федерації система цілей управління фондовим портфелем видозмінюється (головними з них стають операції по збільшенню номінальної вартості акцій або їх розміщення серед акціонерів за рахунок вартості власних активів, консолідація і дроблення активів, конвертація облігацій в акції і ін.) І може виглядати, наприклад, наступним чином:

  • • страхування і збільшення капіталу щодо цінних паперів зі зростаючою курсової вартістю;
  • • придбання фінансових інструментів, які за умовами обігу можуть замінити готівку (векселі);
  • • доступ через придбання цінних паперів до дефіцитної продукції, енергоресурсів, нерухомості, майнових прав (злиття і поглинання організацій, примусове банкрутство та ін.);
  • • розширення сфери впливу і перерозподіл власності, створення холдингів, фінансово-промислових груп та інших підприємницьких структур;
  • • спекулятивна гра на коливаннях курсу цінних паперів в умовах нестабільності фондового ринку;
  • • похідні цілі (зондування ринку, страхування від зайвих ризиків шляхом придбання облігацій федерального і субфедеральних позик з фіксованим процентним доходом, висновок термінових угод на фондовому ринку та ін.).

Вибір оптимального фондового портфеля можна здійснити на основі двох можливих варіантів:

  • 1) фондовий портфель, орієнтований на першочергове отримання поточного доходу за рахунок дивідендних і процентних виплат;
  • 2) фондовий портфель, орієнтований на переважний приріст курсової вартості вхідних у нього емісійних цінних паперів.

Найбільш вигідне співвідношення дохідності та ризику фондового портфеля, тобто питома вага в ньому цінних паперів з різним рівнем доходу і ризику, встановлюють з урахуванням правила, чинного на фондовому ринку: чим вищий потенційний ризик має фінансовий актив, тим більш вагомий дохід він повинен приносити власнику, і навпаки. До найбільш ризиковим цінних паперів на фондовому ринку Російської Федерації відносяться звичайні акції організацій (акціонерних товариств) промисловості, будівництва, торгівлі і т.п. Виняток з правила становлять акції організацій-емітентів паливно-енергетичного комплексу, чорної і кольорової металургії, зв'язку, телекомунікацій та деякі Інші.

Ліквідність фондового портфеля розглядають в двох аспектах:

  • 1) як здатність швидкої трансформації всього фондового портфеля або його частини в грошові кошти (з мінімальними витратами на реалізацію цінних паперів);
  • 2) як здатність організації (підприємства) своєчасно погашати свої зобов'язання перед кредиторами, які брали участь у формуванні портфеля цінних паперів (наприклад, перед власниками корпоративних облігацій).

В даному випадку пріоритетне значення має питання про відповідність термінів надходження коштів із джерел залучення і сформованих на їх основі вкладень у фінансові активи. Розбіжність термінів отримання коштів і термінів їх вкладень в цінні папери, неможливість швидко продавати останні на фондовому ринку, як правило, призводить до неплатоспроможності організації (підприємства) і перш за все за зобов'язаннями її облігаційної позики (наприклад, якщо кошти, отримані від продажу облігацій, були спрямовані на придбання звичайних акцій інших емітентів). Дане положення принципово для інституціональних інвесторів, що займаються тільки операціями з цінними паперами.

При оцінці ліквідності фондового портфеля слід дотримуватися одне з "золотих" правил роботи з цінними паперами: не можна вкладати всі кошти в фінансові інструменти, доцільно мати резерв вільної готівки для вирішення непередбачених інвестиційних завдань.

З певними поправками бажаний розмір грошових коштів, призначених на непередбачені мети (так само як і на трансакційні витрати), залежить від банківської процентної ставки по кредитах і депозитах. Тому інвестор, вкладаючи частину коштів в грошову складову фондового портфеля, тим самим забезпечує його стійкість і ліквідність. Готівка може бути конвертована в іноземну валюту, якщо курс національної валюти нижче, ніж курс іноземної. Отже, окрім збереження грошових коштів досягається збільшення вкладеного капіталу за рахунок курсової вартості.

До першого складу фондового портфеля і його можливі зміни визначають з урахуванням ситуації на фінансовому ринку (попиту і пропозиції на цінні папери). У ставленні до складу та структури фондового портфеля інвестор може бути агресивним, помірним або консервативним.

Приблизну структуру фондового портфеля різних інвесторів можна представити в наступному вигляді (табл. 10.1).

Таблиця 10.1. Орієнтовна структура портфеля цінних паперів різних інвесторів,%

Види цінних паперів

Фондовий портфель інвестора

агресивного

помірного

консервативного

Акції

60

35

10

Державні і муніципальні облігації

20

35

50

Корпоративні облігації

10

15

20

Короткострокові цінні папери

10

15

20

На практиці можливі такі варіанти стратегій подальшого управління фондовим портфелем.

  • 1. Кожному виду цінних паперів відводять певний фіксований питому вагу (частку) в фондовому портфелі, який залишається стабільним протягом деякого часу (тижня, декади, місяця, кварталу). Оскільки на фондовому ринку відбуваються періодичні коливання курсової вартості цінних паперів, доцільно своєчасно переглядати склад портфеля, щоб зберегти спочатку вибране співвідношення між окремими видами активів.
  • 2. Інвестор (власник фондового портфеля) дотримується гнучкої шкали питомих ваг пріоритетних цінних паперів в складі портфеля. Спочатку його формують з певних вагових співвідношень між фінансовими інструментами. В подальшому ці вагові співвідношення коригують виходячи з результатів вивчення та аналізу ситуації на фондовому ринку і очікуваних змін характеру попиту і пропозиції цінних паперів.
  • 3. Інвестор активно використовує опціонні і ф'ючерсні контракти для коригування складу фондового портфеля в сприятливому для себе напрямку в частині зміни цін на фондовому ринку.

Опціонний контракт - угода, яка надає його власнику право (воно не є обов'язком) купити або продати будь-якої фінансовий актив за певною ціною і в узгоджений термін.

Опціони бувають двох видів: пут - опціон на право продажу і колл - опціон на право покупки. У власника пута є право (але не зобов'язання) продати фінансовий актив за фіксованою ціною на певний час. У власника опціону-колла є право (але не зобов'язання) придбати фінансові активи за фіксованою ціною, яку називають ціною виконання опціону, на певний час. Акт купівлі-продажу активу з використанням опціонного контракту називають виконанням опціону. За його умовами угоду здійснюють, якщо власник опціону згоден виконати умови контракту.

Ф'ючерсний контракт (на відміну від форвардного) має ту особливість , що вигоди і втрати від фінансової угоди визначають щодня, а не в заздалегідь встановлений розрахунковий день. Подібна властивість - щодня проводити розрахунки між покупцями і продавцями заново (з нульової позначки) - називають переоцінкою в відповідно до ринкової ціни.

У процесі інвестиційної діяльності можуть змінюватися мети інвестора, що призводить до необхідності коригування складу фондового портфеля. Оновлення фондового портфеля зводиться до перегляду співвідношення між прибутковістю і ризиком входять до нього фінансових активів.

Емісійну цінний папір продають, якщо вона:

  • • не принесла необхідний інвестору дохід і не очікується його зростання в майбутньому;
  • • не виконала покладену на неї функцію;
  • • з'явилися більш дохідні сфери вкладення тимчасово вільних грошових коштів (депозитні сертифікати, валютні операції і т.д.).

Прийняття рішень про продаж окремих фінансових активів - одна з поширених форм оперативного управління фондовим портфелем.

Фондовий портфель вимагає частого коригування в силу безперервного зміни кон'юнктури на фінансовому ринку. Підготовку та прийняття таких рішень доцільно здійснювати не рідше двох разів на квартал, окремо по акціях і облігаціях. Рішення про продаж фінансових активів приймають в тому випадку, якщо значення норми поточної прибутковості фондового портфеля відповідає такою формулою:

де - норма поточної прибутковості фондового портфеля конкретного інвестора,%; - середня норма прибутковості фінансових активів даного виду по ринку цінних паперів в цілому,%.

При вирішенні питання про реструктуризацію фондового портфеля одночасно розглядають можливість реінвестування вивільняється капіталу.

Найважливіші причини, що знижують ефективність інвестицій в акції емітентів, такі:

  • • зміна дивідендної політики в частині рівня виплачуваних дивідендів;
  • • зниження значення показника, що характеризує співвідношення ціни і прибутковості;
  • • значне перевищення ринкової ціни над реальною вартістю акції;
  • • зниження рівня ліквідності окремих типів акцій;
  • • очікуваний спад в галузі, в якій здійснює свою діяльність емітент;
  • • прогнозоване збільшення системного ризику на фондовому ринку;
  • • підвищення рівня оподаткування операцій з акціями.

До основних факторів, що знижують рівень інвестицій

в корпоративні облігації, можна віднести:

  • • зростання позичкового відсотка на кредитному ринку (у формі підвищення середньої ставки депозитного відсотка);
  • • зростання індексу інфляції вищими темпами, ніж в попередній період, що призводить до знецінення номінальної вартості облігацій і виплачуваних за ними відсотків;
  • • зниження кредитного рейтингу організації-емітента, що викликає падіння ринкової ціни облігацій і створює додаткові проблеми з їх ліквідністю;
  • • зниження розміру викупної фонду організації-емітента, що приводить до негативних наслідків для котирування облігацій при настанні строку їх погашення і т.п.

Необхідність продажу емісійних цінних паперів виникає, як правило, в тому випадку, якщо власник фондового портфеля прогнозує негативний розвиток одного з перерахованих факторів.

У разі придбання цінних паперів одного емітента інвестору необхідно виходити з принципу фінансового левериджу, який виражає співвідношення між корпоративними облігаціями, з одного боку, і привілейованими і звичайними акціями - з іншого.

Фінансовий леверидж обчислюють за такою формулою:

ФО = (К0): (Па + Оа),

де ФО - фінансовий леверидж, частки одиниці; К0 - сума емісії корпоративних облігацій; Па - сума емісії привілейованих акцій; Оа - сума емісії звичайних акцій.

Фінансовий леверидж (важіль) служить показником фінансової стійкості організації (акціонерного товариства), що відбивається на рівні прибутковості його власного капіталу через величину чистого прибутку, так як:

де - рентабельність власного капталу,%; ПП - обсяг чистого прибутку в розрахунковому періоді; - середня вартість власного капіталу в розрахунковий період.

Високий рівень даного параметра (понад 50%) небезпечний для організації (підприємства), так як призводить до її нестабільності. Це пов'язано з тим, що відсотки по облігаційних позиках виплачуються з прибутку до оподаткування (їх відображають у складі операційних витрат), а дивіденди по акціях - з чистого прибутку після оподаткування. Надмірна виплата відсотків по облігаційних позиках знижує не тільки оподатковувану, а й чистий прибуток організації (підприємства).

Поширеним методом зниження ризику втрат організації-інвестора від управління фондовим портфелем служить диверсифікація портфеля, тобто придбання різних видів цінних паперів. Диверсифікація знижує ризик за рахунок того, що можливі низькі доходи по одним цінним паперам буде компенсовано високими доходами за іншими фінансовими інструментами. Мінімізації ризику досягають за рахунок включення у фондовий портфель цінних паперів організацій-емітентів широкого кола галузей господарства.

Окремі фахівці оцінюють оптимальну величину фондового портфеля, включаючи до складу портфеля від 8 до 12 різних видів цінних паперів (рис. 10.3).

Залежність ризику фондового портфеля організації-інвестора від кількості включених в цей портфель видів фінансових інструментів

Мал. 10.3. Залежність ризику фондового портфеля організації-інвестора від кількості включених в цей портфель видів фінансових інструментів

При великій кількості видів цінних паперів фондовий портфель стає важкокерована: виникає ефект зайвої диверсифікації. Останній призводить до таких негативних наслідків як:

  • • зростання витрат організації-інвестора на вивчення фондового ринку (фундаментальний і технічний аналіз);
  • • високі витрати з придбання дрібних пакетів цінних паперів;
  • • складність якісного управління великим фондовим портфелем і ін.

Витрати на управління надмірно диверсифікованим портфелем не принесуть його власнику очікуваного результату, оскільки дохідність такого портфеля навряд чи буде зростати більш високими темпами, ніж витрати на управління ім.

Необхідно відзначити, що в порівнянні з портфелем реальних інвестиційних проектів портфель цінних паперів має ряд переваг, наприклад:

  • • більш висока ліквідність і керованість як безпосереднім власником, так і через довірче управління;
  • • можливість (за певних умов) досягти необхідного рівня прибутковості при мінімізації ризику вкладень;
  • • можливість створення вторинних фінансових резервів шляхом включення у фондовий портфель короткострокових фінансових інструментів, які можна швидко перетворити в готівку грошові кошти.

До недоліків портфельного інвестування можна віднести:

  • • значний рівень ризику при вкладенні коштів в акції та облігації "молодих" і маловідомих середніх організацій (акціонерних товариств), який часто поширюється не тільки на дохід, а й на весь капітал, що інвестується;
  • • відсутність у багатьох випадках можливості реального впливу на прибутковість фондового портфеля (за винятком випадку реінвестування капіталу в більш прибуткові фінансові активи);
  • • недостатня інформаційна захищеність даного фондового портфеля;
  • • обмежена можливість вибору окремих видів цінних паперів для інвестування в російських умовах.

Формування портфеля цінних паперів доцільно здійснювати тільки в тих випадках, коли у організації-інвестора недостатньо інвестиційних проектів для реального інвестування або коли на ринку інвестиційних товарів склалася негативна кон'юнктура, яка не дозволяє реалізувати наявні проекти. Для інституційних інвесторів (в першу чергу для організацій-дилерів , інвестиційних фондів, банків, страхових компаній та ін.) освіту ефективного і збалансованого фондового портфеля є першочерговим завданням.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук