ХРИСТИЯНСТВО

В результаті вивчення глави 1 б студент повинен:

знати

  • • суспільно-історичні умови та духовні передумови становлення християнства;
  • • формування християнської догматики, культу, організації;
  • • причини поділу християнських церков;
  • • основи віровчень християнських церков;
  • • соціально-економічні та культурні передумови прийняття християнства на Русі;
  • • особливості державно-церковних відносин в нашій країні з XIV по XIX ст .;
  • • специфіку віровчення, культу та організації старообрядців;
  • • історію Російської Православної Церкви в XX в. і її сучасний стан;
  • • формування віровчення, культу та церковної організації католицької церкви;
  • • католицькі чернечі ордени;
  • • Реформацію і Контрреформація;
  • • віхи історії та сучасний стан католицької церкви;
  • • суспільно-соціальні причини та духовні передумови виникнення протестантизму;
  • • специфіку віровчення і культу протестантизму;
  • • основні напрямки протестантизму;
  • • соціально-політичні концепції сучасних протестантських церков;

вміти

  • • аналізувати твори ранньохристиянських отців і вчителів Церкви;
  • • самостійно вивчати Біблію;
  • • відбирати історичні, теологічні, філософські матеріали про становлення і поширення християнства;
  • • аналізувати еволюцію Російської Православної Церкви і старообрядництва;
  • • дослідити соціальні вчення Руської Православної Церкви в XIX-XXI ст .;
  • • розкривати специфіку віровчення, культу та організації основних напрямів протестантизму;

володіти

  • • понятійним апаратом релігієзнавства;
  • • методами порівняльно-історичного дослідження;
  • • навичками аналізу історичних джерел;
  • • герменевтична прийомами вивчення Святого Письма і Священного Передання, доктринальних документів;
  • • прийомами читання лекцій в навчальних організаціях, проведення уроків в школах, гімназіях, ліцеях але історії християнства і його напрямків.

Виникнення християнства

Суспільно-історичні умови виникнення і поширення християнства

Християнство виникло в I ст. в Палестині, що увійшла після завоювань Помпея до складу Римської імперії. У 6 м Іудея і Самарія були позбавлені самоврядування, влада перейшла безпосередньо до римським намісникам, які контролювали діяльність Синедріону. Втрата політичної самостійності важко сприймалася частиною населення Палестини. Це посилило позиції єврейських релігійних націоналістичних угруповань хасідеев ( "хасидим"), фарисеїв ( "прушім"). Фарисеї виступали за чистоту іудаїзму, проти контактів з чужинцями, за дотримання зовнішніх норм поведінки. За своїм соціальним складом фарисеї належали в основному до середніх верств міського населення.

В кінці I ст. до н.е. - Початку I в. з'являються радикальні рухи зелотов і сикаріїв - представників соціальних низів і маргінальних елементів, які виступили за збройну боротьбу з Римом і місцевою знаттю. Разом з фарисеями зелоти і сикарії брали участь в повстаннях 66-70 рр. і 132-135 рр. Серед іудеїв околиці і діаспори, а також у соціальній верхівці переважали більш толерантні погляди. Ці настрої висловлювала партія саддукеїв.

Невдоволення іноземним пануванням, придушення антиримських повстань, наростання соціального і майнового розшарування і внутрішніх протиріч породжували настрої невпевненості, апатії, безперспективності, містичні очікування. У I ст. в Палестині з'являється багато бродячих проповідників, що сповіщає швидкий прихід рятівника, месії (машиах, "помазаника Божого"), який врятує народ і стане "царем юдейським". Про безсумнівною близькості початкового християнства іудейській громаді Ессен (есеїв) свідчать свитки, знайдені в 1947 р в районі Мертвого моря. Ессени називали себе жебраками, новим союзом з Богом, новим заповітом, підкреслюючи свою опозиційність жрецтву.

Процеси, які відбуваються в Палестині, в цілому були подібні до процесів, що відбувалися в інших частинах Римської імперії, яка до I в. включила до свого складу майже весь період еллінізму світ. Побори з підкорених народів (римляни від податків були звільнені), що збираються відкупниками, насадження чужих порядків викликали протест. У самому Римі участь вільного населення у війнах, конкуренція рабської праці в латифундіях, наповнення ринку товарами з підкорених країн сприяли руйнуванню римських ремісників і поступового зникнення вільного селянства. Загострювалися протиріччя між рабами і вільними, між римськими громадянами і населенням провінцій, між спадковою знаттю й збагатитися вершниками.

I століття було часом зміцнення імперії, що спирається на армію, провінційну знати і бюрократичний апарат управління. Криза античних порядків і становлення нових реалій в процесі заміни національних держав світової імперією викликав у людини відчуття своєї безпорадності, беззахисності перед державною машиною. Зростав інтерес до магії, ворожіння, містичної практиці сирійсько-перських та інших східних релігій (культи Митри, Ісіди, Осіріса, Сераписа, діонісійські містерії і ін).

Римська релігія, як і різні релігійні вчення Сходу, в силу свого національного характеру не дозволяла стверджувати ідею соціальної справедливості, рівності, порятунку. Християнство насамперед проголосило рівність усіх людей як грішників. Воно закликало до перебудови світу, висловивши тим самим реальні інтереси безправних і поневолених. Воно дало розраду, надію на отримання свободи простим і зрозумілим способом - через визнання божественної істини у Христі.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >