Навігація
Головна
 
Головна arrow Соціологія arrow Соціологія управління
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Соціальне планування

Програма забезпечення розвитку суспільства передбачає вирішення питання збігу основних тенденцій і потреб соціального розвитку із засобами і методами реалізації поставлених цілей і завдань. Тому основним критерієм життєздатності та прогресивності соціальних перетворень і ефективності управління соціальними об'єктами виступають: а) ступінь науковості та б) обгрунтованість відображення на практиці інтересів більшості (суспільства).

Становлення планування проблем розвитку суспільства належить до кінця XVIII ст. і пов'язане з представниками утопічного соціалізму: К. де Рувруа (Сен-Симоном), Ш. Фур'є і Р. Оуеном, які прагнули обґрунтувати досконалу соціальну систему на основі внєїсторічеськи розуміються принципів - розуму, справедливості, свободи, рівності і братерства. Серед ідей і здогадів соціалістів-утопістів, зокрема, були: необхідність створення великого суспільного виробництва; знищення протилежності між містом і селом, розумовою і фізичною працею; обов'язковість праці як потреби і як насолоди; вимога єднання науки і промисловості, наукового планування господарства (економіки); здійснення розподілу наявних ресурсів "за здібностями". Окремі їх здогадки актуальні і сьогодні.

Вже на початку XIX ст. їх послідовниками робилися спроби реалізації окремих ідей на практиці - в США і у Великобританії.

Перша згадка терміна " соціальне планування" приписується 32-му Президенту США Ф. Рузвельту при проведенні їм реформ (так званого нового курсу) в зв'язку з подоланням наслідків кризи перевиробництва 1930-х рр.

Подальший розвиток це явище отримало при реалізації різних форм і методів здійснення соціальної політики, зокрема в забезпеченні соціального захисту населення.

Теоретико-методологічні основи соціального планування вперше були апробовані в перші роки Радянської влади і першому п'ятиріччям плані розвитку народного господарства (1928- 1932). Даний план містив, зокрема, спеціальний розділ "Соціально-економічні проблеми", різні соціальні програми (ліквідації неписьменності, безпритульності в країні), а також заходи щодо їх вирішення. Відзначимо, що в подальших планах розвитку народного господарства, аж до останньої п'ятирічки, подібний розділ як самостійна складова не виділявся.

Серед вітчизняних учених, які зробили внесок в розробку проблем теорії і практики соціального планування, можуть бути названі: Н. А. Айтов, В. Г. Асєєв, В. І. Герчиков, В. М. Ель- меев, Н. І. Лапін , Π. П. Лузан, В. Г. Подмарков, Ж. Т. Тощенко, Ю. Л. неймер, О. І. Шкаратан і ін.

Нинішнє відкидання ідей соціалізму вже призвело до відмови від централізованого планування соціального розвитку суспільства. Відхід від планових почав регулювання пояснюється: переважанням технократичних тенденцій у розвитку суспільного виробництва; гіпертрофована системи розподілу ресурсів; абсолютизацією методів директивного планування (командування) на шкоду непрямому (регулювання); малої "областю свободи" для розвитку потенційних громадських і особистісних можливостей; залежністю суспільних відносин від політичних та ідеологічних установок держави; відсутністю належного відповідності між економічними і соціальними параметрами розвитку (збільшення обсягів виробництва виступало в ролі первинного фактора, задоволення потреб людей - вторинного) і обліку людського початку в плануванні і економіці.

Сутнісними характеристиками соціального планування виступають:

  • 1) орієнтація планування на цілі, що випливають з об'єктивних тенденцій організації суспільного розвитку і передбачають задоволення поточних і перспективних потреб людей, їх узгодження між собою, вироблення заходів щодо активізації творчої діяльності самої людини і соціальних інститутів суспільства;
  • 2) використання в рамках соціального планування показників ефективності досягнення поставлених цілей (терміни, обсяги, рівні, темпи, пропорції, ступінь досягнення намічених рубежів);
  • 3) детальна розробка і дослідження засобів досягнення поставлених цілей розвитку у вигляді пільг (обмежень) або створення умов раціонального розвитку об'єкта планування;
  • 4) соціальне планування є безперервним процесом пізнавальної та перетворюючої діяльності.

В цілому соціальне планування визначається як науково обґрунтоване визначення цілей, показників і завдань розвитку соціальних об'єктів і основних засобів їх реалізації в інтересах суспільства, соціальних інститутів або великих виробничих об'єднань.

Виділяють наступні рівні соціального планування.

Суспільство, для якого розробляються перспективні плани вирішення найбільш значущих соціальних проблем, що визначають його життєздатність, цілісність і стійкість.

Рівень окремих сфер суспільного життя (економічній, соціально-політичного і духовного), на якому передбачається вирішення проблем поліпшення умов і змісту праці; професійно-кваліфікаційної підготовки; престижності сфер прикладання праці; структури робочого і вільного часу; задоволення матеріальних і духовних потреб; участі в політичному житті.

На регіональному рівні планування спрямоване на вирішення соціальних проблем республіки, області (краю), іншого регіонального освіти в частині: вирівнювання соціального розвитку в територіальному розрізі; регулювання міграційних потоків; раціонального використання трудових ресурсів; розвитку національних відносин; розподілу і споживання культурних цінностей.

При аналізі особливостей планування по економічним районам необхідно визначення сутності та специфіки кожного соціального об'єкта (явища або процесу) на даній території, а також уточнення їх відмінності від аналогічних об'єктів на інших територіях.

Рівень виробничих організацій (трудових колективів) передбачає реалізацію спонукання людини до творчої роботи, забезпечення умов для його трудової і повсякденному житті.

Основними формами соціального планування виступають:

  • 1) адресне (пряме) планування або розробка і обґрунтування системи завдань по досягненню певного рівня суспільного розвитку. Це стосується раціональних співвідношень в розвитку соціальних процесів, що відбивають реальне їх стан, тенденції зміни, рівень використання науки і техніки, потреб людей;
  • 2) соціальне (непряме) планування, при якому елементами механізму реалізації виступають конкретні умови, можливості і потреби самого об'єкта, а також його складові частини і змінні екзо- і ендогенного характеру, іншими словами, піддаються або не піддаються державному і громадському регулювання. Відзначимо, ряд соціальних об'єктів має обмежені умови в своєму розвитку, що передбачає необхідність визначення "галузі свободи" в їх плануванні.

Суттєвим моментом в соціальному плануванні є також врахування інтересів особистості, окремих соціальних груп, суспільства в цілому.

Двоїстість процесу планування дозволяє розглядати методи по його реалізації як способи: а) здійснення програм і планів (планування як діяльність); б) їх розробки (планування як наука). Загальні методи планування характеризуються відповідями на принципові питання: на які об'єктивні закони суспільного розвитку спираються можливі способи реалізації цілей? на що вони спрямовані? в яких організаційних формах будуть втілені?

Провідним методом планування є балансовий метод, або спосіб забезпечення зв'язків між потребами суспільства і його можливостями в умовах обмежених ресурсів. В сучасних умовах також вкрай важливі методи, пов'язані із здійсненням ринкових відносин, коли необхідно передбачення соціальних наслідків прийнятих рішень, вміння узгодити інтереси всіх учасників програм соціальних перетворень.

Вимоги нормативного методу є основою для складання показників (нормативів) соціального розвитку на різних рівнях організації суспільства, забезпечуючи його науковість.

Сутність аналітичного методу полягає в розчленуванні соціальної дії на складові частини і визначенні напрямків реалізації наміченої програми дій.

Суть методу варіантів (варіантних наближень) полягає у визначенні декількох можливих шляхів вирішення соціальних проблем і завдань при наявності максимально повної і достовірної інформації.

Комплексний (програмно-цільовий) метод являє собою розробку цільових комплексних програм з урахуванням всіх основних факторів (матеріальних, трудових і фінансово-економічних), визначенням виконавців і термінів.

У розвиток матеріалу, представленого в гл. 4 (п. 4.2), розглянемо базові методологічні поняття, що характеризують інструментарій оцінки того чи іншого рівня суспільного розвитку.

Соціальні показники - кількісні та якісні характеристики стану, тенденцій і напрямків соціального розвитку, що застосовуються в плануванні для оцінки відповідності реально становища науково обгрунтованим вимогам. У найбільш повному вигляді вони визначаються і розраховуються на базі статистичних даних.

Для виявлення ступеня розвиненості або досконалості конкретного об'єкта (явища або процесу) застосовні наступні показники: а) загальний, коли необхідно встановити рівень розвитку (відставання, випередження, відповідність) досліджуваного процесу в конкретному соціумі та вжити відповідних заходів впливу; б) нормативний, коли необхідно визначити відповідність досліджуваного процесу науково обгрунтованим вимогам.

Зазвичай кажуть, що соціальне планування ефективно в разі застосування декількох груп показників, зокрема:

  • • показників, які враховують досвід планування суспільного розвитку у вигляді кількісних характеристик і тому дозволяють проектувати на перспективу;
  • • показників у вигляді якісних характеристик окремих соціальних явищ;
  • • показників - оцінок результативності заходів, прийнятих після закінчення планового періоду.

Відзначимо, що розробка, обґрунтування та застосування соціальних показників спрямовані на прийняття науково обгрунтованих рішень, націлених на підвищення ефективності соціального планування та його результативності при вирішенні як загальних, так і специфічних проблем суспільного розвитку.

Соціальні нормативи - науково обґрунтовані кількісні і якісні характеристики нормативного стану соціального явища (або однієї з його сторін), отримані на основі врахування об'єктивних закономірностей і можливостей суспільного розвитку. Вони спрямовані на максимальне задоволення матеріальних і духовних потреб особистості; мають конкретно-історичний характер, тобто відображають можливості і потреби суспільного розвитку на даному етапі і, відповідно, можуть змінюватися в перспективі.

Соціальні нормативи чітко визначені кількісно і якісно через величину, що характеризує ідеальну (бажану) мета розвитку планованого процесу. Тому для встановлення найбільш ефективного співвідношення потреб і можливостей в соціальному розвитку нормативи апробуються спочатку експериментально, а потім в масовому порядку.

Соціальні нормативи повинні бути узгоджені між собою, а також диференційовані в залежності від конкретних національних, природних, соціально-демографічних особливостей регіону на основі різних коефіцієнтів. В напрямках соціального розвитку, де визначення нормативів утруднено, правомірно введення в практику планування поняття соціальний орієнтир, під яким необхідно розуміти найбільш можливу (раціональну) величину розвитку суспільних процесів, виходячи зі сформованих показників розвитку аналогічних явищ.

Класифікація соціальних нормативів і орієнтирів можлива по:

  • • сферам життєдіяльності індивіда (праця, суспільно політичне життя, культура, побут, міжособистісне спілкування). Тут вони відображають забезпеченість матеріальними ресурсами в розрахунку на 100 тис. Чоловік населення; можуть виражатися в конкретних вимогах і завданнях (наприклад, нормативи по архітектурно-планових рішень або організації раціональної життя населення); можуть існувати у вигляді норми в системі "людина - людина" (наприклад, кількість осіб тієї чи іншої професії на 1000 чоловік населення або забезпеченість кадрами на 1000 осіб за видами професій);
  • • рівням соціальної організації суспільства (по країні в цілому, територіальному утворенню, галузі народного господарства, групі організацій);
  • • соціальній структурі суспільства (або по соціально-демографічних груп);
  • • етапах розвитку (суспільства, регіону або окремого виробництва).

В якості конкретних форм реалізації соціального розвитку можуть бути названі: соціальна карта регіону і соціальний паспорт організації , які констатують різноманіття соціальних процесів і змін на названих рівнях і дозволяють постійно здійснювати аналіз і порівняння об'єктів планування, приймати адекватні заходи для вирішення поставлених проблем.

Досвід соціального планування показує, що в соціальній карті або паспорті характеризуються соціальний склад населення, демографічна ситуація, показники трудової, суспільно-політичної, культурної і сімейно-побутової сфери, кадрове забезпечення соціального розвитку і його мате

риально-технічної бази (за сферами суспільного життя або самостійно).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук