Навігація
Головна
 
Головна arrow Страхова справа arrow Страхування
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Ознаки страхового ризику

Поняття страхового ризику в контексті теорії юридичних фактів неминуче призводить до необхідності встановлення цілого ряду ознак, одні з яких отримали законодавче втілення, інші - висуваються і обгрунтовуються теорією страхового права і правозастосовча практика.

Законодавчо закріпленими ознаками обставини, що розглядається в якості страхового ризику, є ймовірність і випадковість його настання (ч. 2 п. 1 ст. 9 Закону про страхування). Передбачалося страхуванням обставина має бути таким, наступ якого можливо. Якщо наступ обставини неможливо, виключається і існування самого страхового правовідносини. При цьому найбільшу складність становить критерій, який визначає можливість чи неможливість настання даної обставини. Він може спиратися на суб'єктивну підставу: необхідно і достатньо, щоб виключно самі сторони (учасники), вступаючи в страхові правовідносини, допускали можливість настання такої обставини. Однак такий суб'єктивний критерій не відповідає і не може відповідати потребам розвитку страхового обороту і інтересам його учасників. Тому доктрина страхового права, підтверджена практичним досвідом здійснення страхової діяльності, дотримується об'єктивного критерію визнання ризику можливим виходячи зі звичайних уявлень про можливості настання даної обставини, які відомі за даних умов кожному розумному і обізнаній людині: Об'єктивний критерій визначення ознаки страхового ризику в найбільшою мірою відповідає характеристиці ймовірності в теорії пізнання як ступеня необхідного в можливому.

Момент часу, до якого повинна виникнути можливість настання страхового ризику, визначається по-різному в залежності від етапу руху страхового правовідносини. Якщо визначається доля самого страхового правовідносини, тобто чи слід визнавати його існуючим, дійсним, можливість настання страхового ризику з'ясовується на момент укладення цього договору страхування. У тому ж випадку, коли вирішується питання, втратило чи силу чинне страхування з тієї причини, що наступ ризику стало неможливим з якогось періоду часу, визначальним моментом визнається саме цей період часу.

Обставина, що передбачається страхуванням, повинно бути випадковим, тобто його наступ не повинно знаходитися в причинному зв'язку з винною поведінкою учасників страхового правовідносини. При цьому згідно з п. 1 ст. 963 ГК страховик звільняється від виплати страхового відшкодування або страхової суми, лише якщо страховий випадок настав внаслідок наміру страхувальника, вигодонабувача або застрахованої особи (виняток становлять окремі випадки, передбачені п. 2 і 3 цієї статті). Настання страхового випадку в результаті грубої необережності страхувальника звільняє страховика від обов'язку надати йому відповідні страхові виплати. Однак особливості окремих видів страхових правовідносин об'єктивно зумовлюють обов'язок страховика здійснити страхові виплати і в випадках, викликаних грубою необережністю страхувальника.

Особливе значення в характеристиці страхового ризику набуває ознака невідомості, в основному відноситься до настання страхового випадку. Для визначення ознаки невідомості в страховому випадку необхідно встановити, чи стосується невідомість до настання самого обставини або достатньо однієї невідомості моменту його настання. Якби до страхових ризиків були віднесені тільки обставини, про які невідомо, настануть вони чи ні, то з їх числа слід було б виключити таку обставину, як смерть, настання якого неминуче, але невідомий лише момент його настання. Тим часом окремі види особистого страхування традиційно передбачають цю обставину як страхового ризику. Отже, до страхових ризиків можуть бути віднесені як обставини, про які невідомо, настануть вони чи ні, так і обставини, настання яких неминуче, але невідомий момент їх настання.

Віднесення обставини до майбутнього часу як його невід'ємну ознаку і обов'язкова умова дійсності страхування є одночасно і принципом здійснення страхування. Відпадання можливості настання страхового випадку є беззаперечною підставою неможливості виконання зобов'язання страховиком, що має наслідком його припинення (п. 1 ст. 416 ЦК). Однак особливості здійснення окремих видів діяльності та пов'язаних з ними небезпек, що приймаються на страхування, а також потреби розвитку страхового обороту зумовили відступ від цього принципу. Так була надана можливість страхування на минуле час - спочатку в області морського страхування (ст. 207 КТМ), а потім і в інших галузях страхування.

Доктрина страхового права основною ознакою страхового ризику визнає ознака його правомірності. Ця ознака випливає із загальних концептуальних положень цивільного законодавства про придбання і здійснення учасниками цивільного обороту цивільних прав своєю волею і в своєму інтересі, а також про визначення ними будь-яких які суперечать законодавству умов договору (п. 2 ст. 1 ЦК). Підтверджують це і норми, що встановлюють недійсність цивільно-правових угод, які не відповідають закону або іншим правовим актам (ст. 168 ЦК), а також укладених з метою, суперечною основам правопорядку і моральності (ст. 169 ЦК). Тому страхові правовідносини, підпорядковуючись загальним вимогам цивільного законодавства, не можуть опосередковувати відносини, предметом яких виступають не відповідають вимогам закону дії, здійснення яких піддається тій чи іншій небезпеки.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук