Навігація
Головна
 
Головна arrow Аудит та Бухоблік arrow Управлінський облік
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Класифікація витрат для прийняття рішень і планування

I. Для прийняття грамотних управлінських рішень слід описати поведінку витрат у вигляді функції витрат від обсягів виробництва. А для цього необхідно розділити витрати па постійні і змінні щодо обсягів виробництва.

Змінними називають витрати, що змінюються пропорційно обсягу виробництва продукції (послуг, товарообігу). Змінними витратами є прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, витрати на допоміжні матеріали і покупні напівфабрикати, а також витрати на складування, транспортування, упаковку готової продукції.

Сукупні змінні витрати (В) мають лінійну залежність від показника ділової активності підприємства, а змінні витрати на одиницю продукції (питомі змінні витрати (/?)) - Величина постійна (рис. 2.4).

Динаміка сукупних (а) і питомих (б) змінних витрат

Рис 2.4. Динаміка сукупних (а) і питомих (б) змінних витрат

Витрати називаються постійними, якщо не змінюються при зміні ділової активності підприємства. Це витрати на заробітну плату управлінського персоналу, амортизаційні відрахування приміщень заводоуправління, послуги зв'язку, відрядження та інші управлінські витрати. У господарській діяльності підприємства заздалегідь приймаються рішення про те, якими мають бути постійні витрати на основі планованих кошторисів по групам цих витрат. Обсяг виробництва, який приймає за базу при обчисленні постійних витрат, називають масштабною базою.

Постійні витрати на одиницю продукції (питомі постійні витрати - ( а )) знижуються поступово (рис. 2.5). Сукупні постійні витрати - А.

Динаміка сукупних (а) і питомих (6) постійних витрат

Мал. 2.5. Динаміка сукупних (а) і питомих (6) постійних витрат

На практиці тільки постійні або тільки змінні витрати зустрічаються досить рідко. Велика частина витрат мають одночасно і постійні, і змінні складові, тому говорять про умовно-постійних або умовно-змінних витратах.

Отже, будь-які витрати в загальному вигляді можуть бути представлені формулою

(2.1)

де Y - сукупні витрати, руб .; А - їх постійна частина, яка не залежить від обсягів виробництва, руб .; b - змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції (коефіцієнт реагування витрат), руб .; X - показник, що характеризує ділову активність організації (обсяг виробництва продукції, наданих послуг, товарообігу та ін.) В натуральних одиницях виміру.

Графічно зміна витрат представлено на рис. 2.6.

При аналітичному методі всі витрати підприємства, виходячи з досвіду минулих років, спочатку постатейно поділяють па постійні, повністю змінні (пропорційні) і частково змінні (напівзмінні). Потім на основі аналізу співвідношення витрат і результатів попередніх звітних періодів по кожній статті частково змінних витрат

обчислюється питома вага змінної частини (варіатор витрат). Таким чином, постійні витрати мають варіатор 0, пропорційні - 1 (або 10 при десятковому масштабі вимірювання), а змінні - значення воротарів в інтервалі від 0 до 1 (10). Постійна і змінна частини напівзмінний витрат додаються до спочатку обчисленої сумі постійних і пропорційних витрат.

Динаміка сукупних змінних (В і постійних (А) витрат

Мал. 2.6. Динаміка сукупних змінних і постійних (А) витрат

У підсумку загальна сума витрат основної діяльності підприємства поділяється на дві сукупності: постійні та змінні витрати в залежності від їх поведінки по відношенню до обсягу виробництва або продажів в минулі звітні періоди.

приклад 2.1

У виробничому підрозділі за певний місяць при обсязі виробництва 3000 од. продукції мали місце витрати, відображені в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Угруповання витрат з урахуванням варіатора

п / п

види витрат

Сума витрат, руб.

варіатор

витрат

1

Сировина і матеріали

60 000

0,7

2

Заробітна плата робітників з відрахуваннями

78 000

1,0

3

Заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу з відрахуваннями

20 000

0,0

4

амортизація

30 000

0,3

5

Витрати на утримання обладнання

15 000

0,6

6

Орендна плата

25 000

0,0

7

Разом

230 000

Визначаємо функції поведінки частково змінних витрат по кожній статті витрат. У підсумку виходить наступна залежність загальної суми валових витрат виробництва від величини постійних і змінних витрат:

Сировина і матеріали У1 = 18 000 + 14.v.

Заробітна плата робітників Y2 = 0 + 26х.

Заробітна плата персоналу УЗ = 20 000 руб.

Амортизація У4 = 21 000+ Зх.

Зміст устаткування У5 = 6000 + Зх.

Оренда У6 = 25 000 руб.

У = 90 000+ 46х.

В наступному місяці сума витрат становитиме 90 000+ 46 • 3200 = 237 200 руб.

Аналітичний метод угруповання і систематизації витрат в залежності від зміни обсягу виробництва дозволяє вловити лише загальну тенденцію поведінки витрат і допускає можливість похибок за рахунок умовності розрахунку воротарів. Більш точні результати слід очікувати від застосування для такого роду розрахунків методів математичної статистики (крайніх точок, графіка розсіювання, кореляційного і регресійного аналізу та ін.). Ці методи досить докладно описані в спеціальній літературі, але рідко застосовуються на практиці з огляду на порівняльній трудомісткості.

Основними статистичними методами диференціації загальної суми витрат на постійні і змінні витрати є:

  • • метод мінімальної та максимальної точки (метод "міні-максі");
  • • графічний (статистичний) метод;
  • • метод найменших квадратів.

Правильного розподілу витрат можна досягти шляхом спостереження, вимірювання фактично вироблених витрат. На практиці дуже часто користуються більш простим методом поділу витрат на постійні та змінні - методом вищої і нижчої точок. Його сутність полягає в тому, що досліджуються дані за певний час, в якому виділяються періоди з максимальним і мінімальним обсягами виробництва і визначається відхилення в обсягах виробництва (АХ) за формулою

де X max , X min - обсяг виробництва в максимальній і мінімальній точці відповідно.

Потім розраховується відхилення у витратах на виробництво в тих же періодах (максимального і мінімального обсягів виробництва) (АЗ) але формулою

де 3 max , 3 min - витрати в максимальній і мінімальній точці відповідно.

Розрахувавши дані величини, можна визначити ставку змінних витрат на одиницю продукції (С):

Знаючи ставку змінних витрат на одиницю продукції, обсяг виробництва (максимальний або мінімальний) і сукупні витрати в досліджуваному періоді, можна знайти усереднене значення постійних витрат в даний час :

де А - постійні витрати в певний проміжок часу; У - сукупні витрати в досліджуваному періоді; b - змінні витрати на одиницю продукції (ставка змінних витрат на одиницю продукції); X - обсяг виробництва в досліджуваному періоді.

Підставляючи розраховані значення постійних, змінних витрат і різні значення обсягу виробництва в формулу (2.1), можна отримувати інформацію про передбачуване розмірі сукупних витрат, які має зробити підприємство, щоб випустити запланований обсяг продукції. На основі цієї ж формули можна побудувати графік залежності сукупних витрат від обсягу виробництва, що дозволить більш наочно побачити перспективи виробництва. Особливість побудованого графіка полягає в тому, що він перетинає вісь, яка показує зміну витрат, в точці, що відповідає значенню постійних витрат. Але не слід забувати, що, використовуючи в початкових розрахунках зміни обсягів виробництва і витрат, ми будемо отримувати приблизні дані про сукупні витрати.

При поділі витрат на постійні і змінні потрібно пам'ятати, що змінні витрати змінюються пропорційно рівню ділової активності. Значить, збільшення обсягу виробництва в кілька разів спричинить збільшення розміру змінних витрат в таку ж кількість разів. Але важливо розуміти і те, що сукупні змінні витрати залежать від обсягу виробництва, а змінні витрати на одиницю продукції - це постійна величина, що наочно представлено на рис. 2.3.

приклад 2.2

Використовуючи дані табл. 2.3, розглянемо метод "міні-максі".

Таблиця 2.3

Вихідні дані для завдання

Найменування

Обсяг, шт.

Витрати, руб.

Максимальне значення

34

511

Мінімальне значення

27

490

різниця

7

21

Визначивши, що змінні витрати складають 3 руб. на одиницю, ми можемо визначити величину постійних витрат.

511 = Л + 3-34;

Д = 511 -3-34 = 511 - 102 = 409. Звідси формула витрат для нашого прикладу: Y = 409 + зх.

Слід зазначити, що метод "міні-максі" здійснимо тільки в області релевантності, таким чином в періоді, коли витрати підпорядковуються певній закономірності. І хоча даний метод простий у використанні, двох точок, за якими будується функція витрат, недостатньо для отримання суворої залежності. Для отримання більш точної функції витрат слід проводити досить велика кількість спостережень за зміною обсягу виробництва (реалізації) і витрат. І в цьому випадку для виявлення функціональної залежності витрат від обсягу слід використовувати математичний метод найменших квадратів (МНК), заснований на мінімізації суми квадратів відхилень деяких функцій від шуканих змінних. Відповідно до методу найменших квадратів вирішують систему нормальних рівнянь щодо невідомих А і Ь:

(2.2)

де n - кількість спостережень; х - обсяг виробництва; у - сукупні витрати.

Отримавши значення А і b, ми можемо записати функцію витрат у вигляді

приклад 2.3

Розрахуємо величини А і b за допомогою МНК па основі вихідних даних (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Вихідні дані для завдання

рік

х, од.

у, ден. од.

ху

* 2

І Іервьій

4000

73 000

292 000 000

16 000 000

другий

2000

74 000

148 000 000

4 000 000

третій

6000

80 000

480 000 000

36 000 000

четвертий

10 000

86 000

860 000 000

100 000 000

п'ятий

8000

86 000

688 000 000

64 000 000

Разом

30 000

2 468 000 000

220 000 000

Підставляючи відповідні значення в формулу (2.2), отримаємо систему двох рівнянь з двома невідомими:

  • 112 340 000 000 = 150 000/1 + 1100 000 0006;
  • 111970 000 000 = 150 000 Л + 900 000 0006.

Віднімаємо з першого рівняння друге: 370 000 000 = 200 000 0006: 6 = 1,85 (ден. Од.).

Знаходимо значення А:

[1]

Тоді функція витрат має вигляд Y - 68 800 + 1,85л *.

II. Процес прийняття управлінських рішень передбачає порівняння між собою кількох альтернативних варіантів. Порівнянні при цьому витрати можна розбити на дві групи: постійні при всіх альтернативних варіантах і мінливі в залежності від прийнятого рішення. Витрати, що мають відношення тільки до даної проблеми (що відрізняють одну альтернативу від іншої) називають релевантними витратами. Це витрати, величина яких залежатиме від прийнятого рішення. Нерелевантні витрати - ті, які від прийнятого рішення не залежать. Бухгалтер-аналітик, представляючи керівництву вихідну інформацію для вибору оптимального рішення, готує свої звіти таким чином, щоб вони містили лише релевантну інформацію (рис. 2.7).

Схема поділу витрат на релевантні та нерелевантні

Мал. 2.7. Схема поділу витрат на релевантні та нерелевантні

Область релевантності - це діапазон, в межах якого зберігається певна модель поведінки витрат.

Таким чином, релевантними можна назвати витрати, які різняться в залежності від обраного варіанту вирішення.

Прикладами релевантних витрат можуть бути:

• змінні витрати на одиницю продукції, тобто витрати, що виникають при виробництві кожної додаткової одиниці продукції.

Використовуються, наприклад, при розгляді декількох варіантів конструкції продукту, порівняно рентабельності кількох видів продукції;

  • • пріростние витрати (differential cost , incremental cost) - різниця між витратами, пов'язаними з одним варіантом дій, і витратами, пов'язаними з іншим варіантом дій. Цю концепцію найчастіше використовують при виборі одного з двох конкуруючих інвестиційних проектів, при цьому витрати, загальні для обох проектів, ігноруються;
  • • змінні витрати, або альтернативна вартість (opportunity cost), - маржинальний дохід, втрачений в результаті переваги одного варіанта іншому.

приклад 2.4

Надійшло замовлення на виготовлення виробу, за яке покупець готовий заплатити 250 ден. од. На складі є матеріал, за який колись було заплачено 100 ден. од., але використовувати його тоді і зараз було можливо тільки на це замовлення. Вартість обробки матеріалу - 200 ден. од. На перший погляд, замовлення невигідний: 250 - - (100 + 200) = -50. Однак 100 ден. од. витрачені давно, в зв'язку з іншим рішенням, і ця сума не зміниться незалежно від того, прийнятий замовлення чи ні. Значить, релевантними в даному випадку будуть тільки витрати в 200 ден. од. Чистий дохід від виконання замовлення складе 50 ден. од. [2]

Процес прийняття рішень з урахуванням релевантних витрат включає наступні етапи:

  • 1) об'єднання всіх можливих витрат, пов'язаних з конкретним варіантом вирішення;
  • 2) виключення витрат минулих періодів;
  • 3) виключення витрат, загальних для всіх варіантів;
  • 4) відбір найкращого варіанту на основі оцінки релевантних витрат. Більш наочно концепція релевантних витрат представлена ​​на рис. 2.8.

Схема концепції релевантних витрат

Мал. 2.8. Схема концепції релевантних витрат

III. Безповоротні витрати - це минулі витрати, які не можуть бути змінені ніякими управлінськими рішеннями, в зв'язку з чим і не враховуються при прийнятті управлінських рішень. Найчастіше це витрати на ресурси, які придбані в минулі періоди і не можуть бути змінені жодним наступним рішенням в майбутньому. До безповоротним витрат можна віднести витрати в 100 ден. од. на матеріали, які більше підприємству не потрібні (див. приклад 2.4). Вони не можуть бути змінені ніяким майбутнім рішенням, тому класифікуються як безповоротні і нерелевантні. Залишкову вартість раніше придбаного майна також можна віднести до безповоротних витрат.

IV. Змінні (уявні) витрати не відображаються в бухгалтерському обліку, але грають роль при прийнятті певного управлінського рішення, тобто відображаються в управлінському обліку. Ці витрати вимірюють величину упущеної вигоди при виборі одного з варіантів дій при відмові від інших варіантів дій.

приклад 2.5

Підприємству пропонують контракт на виробництво продукту Б. для виготовлення якого потрібно 200 ч роботи певного обладнання С. Обладнання З задіяно на повну потужність (2000 год) для випуску продукту А. Таким чином, для виконання замовлення але пропонованого контракту необхідно скоротити обсяг випуску продукту А. А це спричиняє втрату доходу в 400 ден. од. Відомо, що змінні витрати з випуску продукту Б становлять 1500 ден. од. Отже, щоб контракт був вигідний підприємству, необхідно, щоб вартість контракту покрила змінні витрати на продукт Б і упущену вигоду (альтернативні витрати) в сумі 400 ден. од.

Слід зазначити, що альтернативні витрати мають місце лише при обмежених ресурсах. Якщо в прикладі 2.5 допустити, що обладнання використовується лише на 70% своєї потенційної потужності (тобто на 1500 год • 80% = 1200 год), то рішення про підписання даного контракту не призведе до скорочення випуску продукту А, так як потужності вистачить як на наявну продукцію (1200 год), так і на спеціальний контракт (200 ч). У цьому випадку контракт прийнятний для підприємства, і альтернативні витрати в цьому випадку будуть нульовими.

V. Приростні (інкрементні) витрати є додатковими і виникають в результаті виготовлення і продажу додаткової партії продукції.

VI. Граничні (маржинальні) витрати являють собою додаткові витрати в розрахунку на одиницю продукції. Як бачимо, обидва види мають місце при виготовленні додаткової продукції, одні в розрахунку на одиницю, а інші - на весь випуск.

приклад 2.6

Додаткові витрати і доходи при збільшенні випуску і продажів з 2000 до 2200 одиниць в тиждень є приростними витратами і доходами на виробництво і реалізацію додаткових 200 од. в тиждень.

Для кращого розуміння граничних (маржинальних) витрат розглянемо приклад їх розрахунку (табл. 2.5).

приклад 2.7

Таблиця 2.5

Розрахунок граничних (маржинальних) витрат

Об `єм

випуску

постійні

витрати

змінні

витрати

загальні

витрати

граничні

витрати

1

20

10

30

-

2

20

20

40

10

3

20

26

46

6

4

20

34

54

8

5

20

46

66

12

6

20

62

82

16

Як бачимо з прикладу, при збільшенні обсягу виробництва граничні витрати залежать від величини змінних витрат на одиницю продукції: зі зменшенням питомих змінних витрат вони зменшуються, а при збільшенні - збільшуються.

VII. Заплановані витрати - ті, які розраховуються на певний обсяг виробництва. Відповідно до норм, нормативами, лімітами, кошторисами вони включаються в планову собівартість продукції. До цього виду відносяться всі виробничі витрати організації.

Неплановані витрати - ті, які не включаються до плану і відображаються тільки у фактичній собівартості продукції (втрати від браку, простоїв і т.п.).

Класифікація витрат для контролю і регулювання

Розглянуті в попередньому параграфі класифікації витрат не вирішують усіх завдань контролю за ними. В своєму розпорядженні відомості про собівартість продукції, неможливо точно визначити, як розподіляються витрати між окремими виробничими ділянками (центрами відповідальності). Це завдання можна вирішити, якщо встановити зв'язок витрат і доходів з діями осіб, відповідальних за витрачання ресурсів. Такий підхід в управлінському обліку названий урахуванням витрат за центрами відповідальності, він реалізується на практиці при розподілі витрат на наступні групи.

I. Регульовані і нерегульовані витрати.

Ці витрати залежать від ступеня впливу на них керівника центру відповідальності.

На регульовані витрати керівник центру відповідальності може впливати, на нерегульовані - не може. Наприклад, витрати, пов'язані з порушенням технологічної дисципліни в цеху, перебувають у віданні начальника цеху, проте на загальногосподарські витрати він впливати не може, оскільки це прерогатива керівників вищої ланки, для нього ці витрати - нерегульовані.

II. Контрольовані і неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати піддаються контролю з боку суб'єктів управління, а неконтрольовані не залежить від діяльності управлінського персоналу (наприклад, підвищення цін на ресурси).

III. Ефективні та неефективні витрати.

В результаті ефективних витрат отримують доходи від реалізації тих видів продукції, для випуску яких були зроблені ці витрати.

Неефективні витрати - витрати, в результаті яких не будуть отримані доходи, так як не буде зроблений продукт. Іншими словами, неефективні витрати - це втрати у виробництві (від шлюбу, простоїв, нестач, псування цінностей).

IV. Нормовані і ненормовані витрати.

Нормовані витрати розраховуються на основі заздалегідь встановлених норм витрати матеріалів, трудовитрат на виріб, вид робіт (послуг) або МВЗ по всім або найважливішою складовою собівартості. Норми прямих витрат розробляються на деталі, вузли, напівфабрикати, вироби, технологічні операції обробки чи переробки. Такі витрати можуть контролюватися за відхиленнями від норм.

Для ненормованих витрат норми заздалегідь не визначені.

  • [1] Жарикова Л. А. Управлінський облік: навч, посібник. Тамбов: Изд-во ТДТУ, 2004.
  • [2] Грищенко О. В. Управлінський облік: конспект лекцій. Таганрог: ТТІI ПФУ, 2007.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук