Навігація
Головна
 
Головна arrow Аудит та Бухоблік arrow Управлінський облік
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Облік і оцінка прямих матеріальних витрат

До складу матеріальних витрат входять такі витрати виробництва, як витрата сировини і матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, паливно-енергетичних ресурсів.

Сировина утворює матеріальну основу виробів і є продукцією видобувних галузей промисловості і сільського господарства. Собівартість сировини становлять витрати на видобуток і переробку.

Серед матеріалів виділяють основні і допоміжні.

Основні матеріали - це предмети праці, що пройшли промислову переробку і використовуються для виготовлення продукції в якості основного компонента.

Допоміжні матеріали, в свою чергу, не утворюючи головного речового змісту продукції, грають підсобну роль: використовуються для різних виробничо-господарських потреб підприємства.

До напівфабрикатів відносяться вироби, які не пройшли всі стадії обробки і входять до складу продукції, що випускається.

Паливо в виробничо-господарської діяльності підприємства може бути використано:

  • • на технологічні цілі;
  • • для вироблення всіх видів електричної і теплової енергії;
  • • для потреб транспорту;
  • • для опалення будівель.

Кількість спожитих матеріальних ресурсів можна визначити такими методами, як метод наростаючого підсумку, ретроградний і інвентарний методи.

При методі наростаючого підсумку на основі первинних документів на відпуск матеріальних ресурсів формуються накопичувальні відомості.

При ретроградному методі витрата матеріалів визначається шляхом зворотного рахунку виходячи з обсягу випущеної продукції і питомих норм витрат.

При інвентарному методі витрата сировини і матеріалів визначається па основі даних інвентаризації залишків сировини і матеріалів па початок і кінець періоду:

Кількість витраченого матеріалу = Залишок матеріалу на початок періоду + Надходження матеріалу протягом періоду - - Залишок матеріалу на кінець періоду.

Інвентаризацію проводять в місцях зберігання і споживання ресурсів. При правильно проведених інвентаризації залишків сировини і матеріалів цей метод обліку кількості їх витрати є найбільш точним, по одночасно і найбільш трудомістким.

Положення з бухгалтерського обліку "Облік матеріально-виробничих запасів" (ПБУ 5/01), затверджене наказом Мінфіну Росії від 09.06.2001 № 44м дає право підприємству оцінювати відпущені у виробництво матеріально-виробничі запаси (МПЗ) одним з таких методів:

  • 1) за собівартістю кожної одиниці;
  • 2) по середньої собівартості, яка розраховується шляхом ділення загальної собівартості групи (виду) запасів на їх кількість, що складаються з собівартості та кількості залишку на початок місяця і надійшли протягом місяця запасів;
  • 3) за собівартістю перших за часом придбання матеріально-виробничих запасів (метод ФІФО).

Вибір методу оцінки матеріально-виробничих запасів визначається головним бухгалтером відповідно до особливостей виробничо-господарської діяльності підприємства.

Оцінка МПЗ але собівартості кожної одиниці застосовується для оцінки запасів, які не можуть бути замінені іншими або використовуються особливим чином.

В умовах інфляційної економіки оптимальним варіантом оцінки використаних матеріальних ресурсів є метод ФІФО. Але використання цього методу разом зі зниженням витрат на виробництво може привести до вартісному збільшення залишків МПЗ.

Спосіб оцінки середньої вартості нівелює інфляційні впливу на собівартість випущеної продукції і вартість залишків МПЗ.

приклад 3.1

Залишки на початок звітного періоду матеріалу X склали 20 одиниць за ціною 200 руб. за одиницю (4000 руб.). Протягом звітного періоду поставки вказаного матеріалу здійснювалися кілька разів. При першій поставці на підприємство надійшло 40 одиниць за ціною 180 руб. (на 7200 руб.), при другій 60 одиниць за ціною 220 руб. (на 13 200 руб.), при третьої - 80 одиниць за ціною 190 руб. (15 200 руб.),

при четвертій - 100 одиниць за ціною 224 руб. (22 400 руб.). За звітний період на виробництво продукції було використано 260 одиниць. Таким чином, всього на кінець звітного періоду (з урахуванням залишків на початок звітного періоду) кількість матеріалу склало 40 одиниць.

Розрахунок вартості використаного на виробництво продукції матеріалу X і вартості його залишків на кінець звітного періоду.

Спосіб середньої вартості

Середня ціна одиниці матеріалу X = (4000 + 7200 + 13 200 + 15 200 + 22 400) :: (20 + 40 + 60 + 80 + 100) = 62 000/300 = 206,67 руб.

Вартість витрачений нот матеріалу X = 260 • 206,67 = 53 734,2 руб.

Вартість залишків на кінець звітного періоду = 40 • 206,67 = 8266,8 руб.

спосіб ФІФО

Вартість витраченого матеріалу X:

  • 20 • 200 = 4000 руб.
  • 40 • 180 = 7200 руб.
  • 60 • 220 = 13 200 руб.
  • 80 • 190 = 15 200 руб.
  • 60 • 224 = 13 440 руб.

Разом: 260 одиниць на суму 53 040 руб.

Вартість залишків на кінець звітного місяця: 40 • 224 = 8960 руб.

Таким чином, менша вартість використаних матеріалів досягається при методі ФІФО, а залишків матеріальних запасів - при оцінці по середньої вартості.

Якщо між обліковою і фактичною вартістю матеріальних ресурсів виникає різниця, то вона також відноситься на фінансові результати.

Список видів витрат, що включаються до вартості матеріальних цінностей, списаних на статтю (елемент) "Матеріальні витрати", визначено в ст. 254 НК РФ.

Матеріальні витрати при обчисленні собівартості продукції зменшуються на величину зворотних відходів. Зменшення або збільшення витрат - це залишки матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва товарів (виконання робіт, послуг), що частково втратили споживчі якості вихідних ресурсів і в зв'язку з цим не використовуються за прямим призначенням.

Оцінюються зменшення або збільшення витрат або за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу, або за ціною реалізації.

У разі виготовлення декількох виробів з одного матеріалу матеріальні витрати розподіляють між виробами пропорційно їх нормативному витраті на фактично вироблену кількість продукції (або за нормативом):

де Pfj - фактичні витрати матеріалів на je вироби; Q, - кількість випущених виробів j; Pf - фактичні витрати матеріалів на весь ви-

пуск; Рn: - нормативні витрати матеріалів на виріб ] Q nj - кількість нормативно випущених виробів j; n - число видів виробів.

При нормативному методі розподілу для кожного виробу встановлюють норму витрати певного матеріалу на одиницю продукції. Множенням норми витрат матеріалу на кількість випущених виробів визначають нормативні витрати матеріалу на фактичний випуск. Шляхом порівняння нормативного і фактичних витрат визначають відсоток економії або перевитрати. Коригуючи нормативні витрати на це співвідношення, встановлюють фактичні витрати матеріалу на конкретний вид виробу.

приклад 3.2

З розкроєного металу виготовлено 60 штук вироби А і 80 штук вироби В. Нормативні витрати металу на одиницю виробу А - 24 кг, вироби В - 30 кг. У розрахунку на фактичний випуск - відповідно 1440 (24 • 60) + 2400 (30 • 80) = = 3840 кг. Фактичні витрати металу за даними карти розкрою склав 4000 кг, або 104% нормативної витрати. Отже, на виготовлення виробу А повинно бути списано 1497,6 кг (1440 • 1,04), вироби В - 2496 кг (2400 • 1,04).

У виробництвах з комплексним використанням сировини з одного виду сировини в єдиному технологічному процесі одержують кілька різнорідних продуктів. При комплексному виробництві розподіл матеріальних витрат між основними видами продукції відбувається пропорційно економічно обгрунтованим коефіцієнтам.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук