Навігація
Головна
 
Головна arrow Аудит та Бухоблік arrow Управлінський облік
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

МЕТОДИ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ

Після вивчення даного розділу студент повинен:

знати

  • • загальні принципи калькулювання собівартості;
  • • особливості обліку та оцінки НЕП, браку продукції і відходів виробництва;
  • • основні методи обліку витрат і калькулювання;
  • • основні особливості накопичення витрат при попроцессном методі калькулювання собівартості продукції;
  • • переваги та недоліки системи direct costing,
  • • основні особливості передільного методу обліку витрат і калькулювання собівартості іродуKIші;
  • • суть полуфабрикатного і бесполуфабрікатний варіантів організації зведеного обліку витрат на виробництво в рамках передільного методу;
  • • область застосування і особливості позамовного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції і;
  • • переваги та недоліки функціонального методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції;
  • • подібності та відмінності системи обліку standard cost і нормативного обліку;
  • • спеціальні види калькуляції;

вміти

• співвідносити методи обліку витрат і калькулювання та технології виробництва продукції;

володіти

• методами обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Особливості калькулювання собівартості

У загальному випадку собівартість - це витрати підприємства в грошовому вираженні на виробництво товару і просування його до споживача. При цьому товар розуміється в широкому сенсі - це і продукція, і послуги, і роботи, і отримання вигоди з правообладанія активами, і т.д.

Слід розрізняти собівартість виробництва, куди входить собівартість готової продукції і незавершеного виробництва, і собівартість готової і реалізованої продукції.

Собівартість продукції (робіт, послуг) складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших виробничих і невиробничих витрат на її виробництво і реалізацію.

Собівартість продукції - показник якісний, в якому відображаються результати господарської діяльності організації, її досягнення і наявні резерви. Чим нижча собівартість, тим більше економиться праця, краще використовуються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходиться підприємству і покупцеві.

Обчислення собівартості об'єктів калькулювання і всієї товарної продукції називається калькуляцією.

Необхідність обчислення собівартості пов'язана з двома групами причин.

Першу групу можна назвати формальної. Термін "формальний" означає в даному випадку наявність у підприємства формальних обов'язків з надання інформації зовнішнім користувачам. Проявляється це в першу чергу щодо традиційної зовнішньої фінансової (бухгалтерської) звітності про результати фінансової діяльності та майновий стан підприємства, яку воно повинно в обов'язковому порядку подавати до відповідних адреси відповідно до Закону № 402-ФЗ. Очевидно, що для формування такої звітності необхідні дані про собівартість НЗВ і готової продукції, реалізованої і нереалізованою, що подаються в звіті про прибутки і збитки (величина собівартості проданої (реалізованої) продукції) і в бухгалтерському балансі (вартість залишків незавершеного виробництва, готової ПРОДУКЦІЇ ТА Т .Д.).

Але крім традиційної фінансової звітності дані про собівартість можуть бути використані для складання "нетрадиційної" зовнішньої звітності, наприклад, при підготовці "Обгрунтування цін реалізації продукції" у разі виконання підприємством державного замовлення.

Друга група причин, що викликають необхідність калькулювання собівартості, пов'язана з внутрішніми цілями управління підприємством. Достовірні калькуляційні розрахунки необхідні для здійснення таких функцій управління:

  • - Планування діяльності підприємства в цілому і окремих центрів відповідальності, оскільки формування планів виробничої собівартості є невід'ємною частиною процедури планування;
  • - Контролю виконання планів підприємством в цілому і окремих центрів відповідальності;
  • - Прийняття управлінських рішень, оскільки на основі даних про собівартість може формуватися, наприклад, асортиментна і цінова політика.

Загальні принципи калькулювання собівартості продукції можна сформулювати у вигляді наступних положень.

  • 1. Балансові узагальнення витрат в їх кількісному і вартісному вираженні (на основі балансового рівняння). Це означає, що для обчислення собівартості товарної продукції необхідно визначити витрати в НЗВ, па шлюб, побічну продукцію та відходи.
  • 2. Повне відображення понесених витрат у повній сумі в їх первинної угруповання. Даний принцип означає, наприклад, що при наявності зворотних відходів слід спочатку виділити їх у вигляді окремої статті

і вже потім відносити на зменшення витрат, зібраних за статтею "Основні матеріали".

  • 3. Оцінка побічної і бракованої продукції за сумою витрат на їх виробництво.
  • 4. Визначення витрат на НЗВ відповідно до характером формування собівартості та стабільності запасів НЗП.
  • 5. Узгодженість показників калькулювання собівартості продукції з організацією обліку витрат на виробництво (в першу чергу, узгодженість об'єктів калькулювання і об'єктів обліку витрат).
  • 6. Порівнянність показників планових і звітних калькуляцій. Застосування (спадкоємність) єдиних методів калькулювання.
  • 7. Найбільша точність калькулювання, яка досягається при застосуванні принципу причинності, тобто в собівартість продукту включаються ті витрати, причиною виникнення яких став даний продукт.
  • 8. Щодо "справедлива" калькуляція при включенні в собівартість продукту непрямих витрат, яка виходить при використанні принципу пропорційності. Даний принцип означає, що розподіляються непрямі витрати і обрана для їх розподілу база розподілу повинні знаходитися в пропорційній залежності.
  • 9. Калькулювання собівартості з урахуванням цільового призначення калькуляції. Даний принцип передбачає можливість наявності декількох показників собівартості в залежності від завдань калькулювання. Наприклад, для порівняння рентабельності видів продукції може використовуватися показник собівартості, обчислений на основі нормативних прямих витрат; для обгрунтування цін реалізації при виконанні державного замовлення - показник собівартості, обчислений на основі фактичних повних витрат.

Відповідно до загальних принципів процес калькулювання передбачає:

  • 1) розмежування витрат па виробництво між закінченою і незакінченої продукцією, оцінку витрат на НЗВ;
  • 2) обчислення витрат на забраковану продукцію;
  • 3) оцінку відходів виробництва та побічної продукції;
  • 4) обчислення суми витрат (по кожній статті), що відносяться до готових виробів, по кожному носію витрат;
  • 5) віднесення (розподіл, підсумовування) витрат, зібраних по носію витрат, на об'єкт калькулювання;
  • 6) обчислення собівартості калькуляційної одиниці продукції.

Таким чином, формування алгоритму калькулювання передбачає методичну опрацювання поданих пунктів з урахуванням адекватної оцінки особливостей господарської діяльності підприємства.

Оцінка незавершеного виробництва

Як уже згадувалося, НЗП - продукція, що не пройшла до кінця звітного періоду всіх стадій обробки і тому не визнана готовою продукцією.

Витрати на закінчену і незакінчену продукцію визначаються такими балансовими рівнянням:

де НЗП І - витрати в НЗВ на початок періоду; 3 отч - витрати звітного періоду; З тов - собівартість товарної (готової) продукції; Б р - витрати на забраковану продукцію; Про т - вартість відходів виробництва; НЗП До - витрати в незавершеному виробництві на кінець періоду.

До початку калькуляційних розрахунків відомі дані про витрати в початковому НЗП і витрати звітного періоду.

Необхідно звернути увагу на принципову важливість такого показника, як витрати звітного періоду. Достовірність даного показника визначає в тому числі і достовірність показника НЗП, і в кінцевому рахунку показника собівартості проданих виробів.

Власне, облік витрат на виробництво є першим етапом процесу калькулювання, якщо його розглядати в широкому сенсі.

На етапі обліку витрат на виробництво здійснюється первинна реєстрація витрат, пов'язаних із здійсненням процесів виробництва і продажу. Включення тих чи інших витрат до складу поточних (в собівартість) визначається перш за все їх економічним змістом, що полягає в зв'язку понесених витрат із процесом отримання поточних доходів підприємства. На даному етапі повинні виконуватися вимоги повноти включення витрат (наявність, як правило, первинного документа і своєчасної реєстрації факту господарської діяльності) і правильності та обґрунтованості так званої кваліфікації (тобто визначення) витрат як поточних (а, наприклад, некапітальних) і обліку їх на відповідних рахунках витрат.

Облік витрат на виробництво ведеться в системі бухгалтерського обліку. Для правильної організації даного процесу підприємство повинно обґрунтовано вибрати з Плану рахунків необхідні для неї рахунки і визначити ступінь аналітичності підлягає обліку інформації про витрати.

Облік витрат організується з застосуванням рахунків розділу III "Витрати на виробництво" Плану рахунків.

Прямі витрати в момент їх виникнення на підставі первинного документа підлягають відображенню за дебетом калькуляційних рахунків 20 "Основне виробництво", 23 "Допоміжні виробництва" в кореспонденції з кредитом рахунків 10 "Матеріали", 70 "Розрахунки з персоналом з оплати праці", 69 "Розрахунки по соціальному страхуванню і забезпеченню "і ін. Аналітичний облік за рахунками 20, 23 організовується за об'єктами калькулювання, тобто за видами продукції (робіт, послуг).

На цьому ж етапі збираються дані про непрямі витрати. Як вже зазначалося раніше, це види витрат, які неможливо в силу об'єктивних причин або організації бухгалтерського обліку на підприємстві віднести в момент їх виникнення на об'єкт калькулювання. При виборі підприємством варіанту калькулювання повної фактичної собівартості ці витрати повинні в підсумку бути включені в собівартість об'єкта калькулювання, але в результаті попереднього розподілу, т.с. опосередковано.

Непрямі витрати підлягають попередньому обліку на збірно-розподільчих рахунках 25 "Загальновиробничі витрати", 26 "Загальногосподарські витрати". Рахунки 25, 26 дебетуются в кореспонденції з кредитом великої кількості рахунків: 02 "Амортизація основних засобів", 05 "Амортизація нематеріальних активів", 10 "Матеріали", 70 "Розрахунки з персоналом з оплати праці", різні рахунки обліку розрахунків та ін.

Аналітичний облік витрат на рахунках 25, 26 ведуть по структурним підрозділам і статтями кошторису. Статті кошторису були передбачені типовими і галузевими методичними вказівками з обліку, планування та калькулювання собівартості. По завершенні складних розрахунків необхідні частки витрат потрапляють на дебет рахунку 20 "Основне виробництво" в кореспонденції з рахунками 23, 25, 26.

Після завершення процедур власне обліку витрат, розподілу послуг допоміжного виробництва і розподілу непрямих витрат в бухгалтерському обліку підприємства виявляється величина показника врахованих в звітному періоді витрат на виробництво.

Отже, для розмежування витрат між закопченої і незакінченої продукцією необхідно обчислити витрати на брак продукції, оцінити відходи виробництва і обчислити витрати в кінцевому НЗП або витрати па товарну продукцію.

Таким чином, можливі два варіанти розрахунків.

1. Визначити витрати в НЗВ, тоді витрати на готову продукцію дорівнюватимуть

2. Визначити собівартість готової продукції, тоді витрати в НЗВ на кінець періоду складуть

Головна умова адекватної оцінки НЗВ полягає у виборі такого способу оцінки, при якому собівартість готової продукції відображає результати господарської діяльності даного звітного періоду. Інакше кажучи, обраний спосіб оцінки повинен виключити вплив одного звітного періоду на результати іншого звітного періоду.

Існують два класифікаційних напрямки оцінки НЗВ: оцінка за фактичною або нормативної собівартості;

- Оцінка за повною або обмеженою собівартості.

У першому випадку відбувається збільшення собівартості готової продукції, коли фактичні витрати звітного періоду вище нормативних. І навпаки, собівартість готової продукції знижується, коли фактичні витрати виявляються нижче нормативних. Тоді при нестабільному обсязі НЗП можуть виникнути значні коливання в величинах витрат, що відносяться на готову продукцію. У цих умовах оцінка НЗВ

але фактичної собівартості забезпечує більш рівномірне формування витрат на товарну продукцію, що відображають результати діяльності підприємства в звітному періоді.

Таким чином, з точки зору рівномірності формування фінансового результату більш прийнятною є оцінка НЗВ але фактичної собівартості. Разом з тим даний підхід порушує сформульований раніше критерій, згідно з яким результати діяльності в одному звітному періоді не повинні позначатися на результатах діяльності в іншому періоді. Якщо оцінювати НЗП але фактичними витратами, то перевитрата ресурсів позначиться на фінансовому результаті наступних періодів, хоча цей перевитрата стався в даному звітному періоді. У зв'язку з цим оцінка НЗВ за нормативними затратами більш адекватна.

Звичайно, на варіант оцінки впливає і тип виробництва. У масовому і серійному виробництві краща оцінка НЗВ але нормативної собівартості; в одиничному, коли виробництво може тривати кілька періодів, - але фактичної собівартості.

По повноті віднесення видів витрат на НЗВ можливі повна оцінка, часткова або нульова. Повнота розподілу витрат визначається декількома факторами:

  • - Типом виробництва (масове, серійне, одиничне);
  • - Существенностью використовуваних виробничих факторів (ресурсів) (материалоемкое, капіталомісткий, трудомістке);

особливостями існуючої на виробництві системи обліку витрат.

В одиничному і дрібносерійного виробництва організовується індивідуальний облік витрат по кожному замовленню (партії), тобто витрати на виконання кожного замовлення локалізуються і складають витрати в НЗВ до повного завершення замовлення, коли вони переходять в собівартість готової продукції.

У масовому і великосерійному виробництвах підхід до оцінки НЗВ пов'язаний з технологічними умовами наростання виробничих витрат.

У ряді галузей (як правило, з фізико-хімічної технологією виробництва) в НЗП включають тільки витрати на сировину.

Існує і ще один спосіб: на НЗП відносять витрати на матеріали плюс половину витрат на обробку продукту. Даний спосіб простіше інших, оскільки дозволяє відмовитися від пооперационного обліку руху виробів. Така оцінка допустима, коли середня операція при масовому спостереженні досить типова.

Підходи до оцінки НЗВ регламентуються законодавчими та нормативними актами РФ. Відповідно до і. 64 Положення по веденню бухгалтерського обліку і бухгалтерської звітності в Російській Федерації, затвердженого наказом Мінфіну Росії від 29.07.1998 № 34І, НЗП в масовому і серійному виробництві може відображатися в балансі:

за фактичною або нормативної (планової) виробничої собівартості;

  • - За прямими статтями витрат;
  • - За вартістю сировини, матеріалів і напівфабрикатів.

При одиничному виробництві продукції НЗВ відображається у бухгалтерському балансі за фактично виробленим затратам.

З 2002 р діє глава 25 "Податок на прибуток організацій" НК РФ, яка містить відповідні норми щодо оподаткування та порядку оцінки залишків НЗВ, готової продукції і товарів відвантажених. Існують два основні підходи до кількісної оцінки НЗВ:

- Інвентаризація, проведена за підсумками звітного періоду; облік руху продукції безпосередньо в процесі виробництва, здійснюваний протягом звітного періоду.

Інвентаризація має на увазі підрахунок незавершених виробництвом виробів з кожної технологічної операції, кожного робочого місця.

При обліку руху деталей відстежується їх переміщення в МВЗ (як правило, в цеху) з розбивкою за операціями або тільки по кінцевої операції.

На підходи до оцінки НЗВ впливає і ступінь стабільності (від періоду до періоду) кількісної величини запасів НЗП.

З точки зору впливу на фінансовий результат в виробництвах зі стабільним НЗП прийнятний будь-який спосіб оцінки: за нормативними або фактичним, повним або обмеженим затратам. В даному випадку в кожному звітному періоді витрати в НЗВ на початок періоду врівноважуються витратами в НЗВ на кінець періоду.

У виробництвах з нестабільним НЗП витрати на нього правильніше оцінювати виходячи з фактичних витрат на виробництво.

Таким чином, при формуванні підходів до оцінки НЗВ потрібно брати до уваги:

- Тип виробництва;

динаміку наростання витрат в ході технологічного процесу;

  • - Ступінь кількісної стабільності НЗП;
  • - Особливості існуючої системи обліку витрат на виробництво.

Оцінка витрат на брак продукції

Браком вважаються вироби і напівфабрикати, які за своєю якістю не відповідають встановленим стандартам, технічним умовам або договорами.

Як і для оцінки НЗВ, щодо оцінки бракованої продукції існують два принципові напрями:

  • 1) оцінка за фактичною або нормативної собівартості;
  • 2) оцінка за повною або обмеженою собівартості.

Логічно правильно припустити, що величина витрат на виробництво неякісної продукції відповідає витратам на придатні вироби, оскільки вони виготовляються одночасно і по одній технології. Отже, найбільш обгрунтована оцінка витрат на забраковану продукцію за фактичними витратами на се виготовлення. Це положення відноситься і до остаточного, і до виправних шлюбу.

Разом з тим причини браку вельми різноманітні, і він може з'явитися на будь-якій стадії виробництва. Калькулювання витрат на брак продукції за фактичною собівартістю в ряді виробництв пов'язане з трудомісткими розрахунками. У зв'язку з цим в виробництвах з великою номенклатурою виробів, що випускаються допускається обчислення витрат на шлюб за нормативною собівартістю.

Для відображення дійсних втрат від шлюбу необхідно визначити перелік статей собівартості, які повинні включатися в витрати на забраковану продукцію. Критерієм для включення тих чи інших витрат у собівартість забракованої продукції служить вже відомий принцип причинності. Відповідно до цього принципу недоречно, наприклад, включати у витрати на шлюб загальнозаводські витрати, оскільки вони мають умовно-постійний характер і суттєво не змінюються в залежності від наявності або відсутності шлюбу.

Витрати на забраковану продукцію повинні бути обчислені за прямим призначенням щодо певних виробів. Якщо носій витрат виявляється ширше об'єкта калькулювання, неминуче непряме розподіл витрат. У цьому випадку найбільш прийнятно розподіл втрат від шлюбу між виробами пропорційно виробничої нормативної собівартості.

В індивідуальному виробництві, при неперіодичному калькулювання собівартості, втрати від шлюбу залишаються в НЗП. При цьому відомо, до якого виробу вони відносяться, а сам виріб знаходиться у виробництві. В інших виробництвах втрати від шлюбу відносяться до собівартості товарної продукції і в собівартість НЗВ не включаються.

Облік браку ведеться по МВЗ зі складанням первинних документів - повідомлень про шлюб, в яких вказують: найменування продукту; операцію, па якій виявлено брак; причини і винуватців його виникнення; суму витрат на шлюб. Прямі змінні витрати (матеріали, заробітна плата основних виробничих робітників, частина витрат на утримання і експлуатацію машин і устаткування) можна врахувати за нормами вже в момент виявлення браку. Непрямі витрати відносять на вартість забракованої продукції в кінці звітного періоду за їх фактичним рівнем у відповідній частці.

Оцінка відходів виробництва

Відходи виробництва - це залишки матеріалів (сировини, напівфабрикатів), які в ході технологічного процесу повністю або частково втратили вихідні споживчі властивості.

Прийнято розрізняти відходи поворотні (які можуть бути використані на підприємстві або реалізовані на сторону) і безповоротні (які не можуть бути використані на підприємстві або реалізовані на сторону).

В основі оцінки відходів виробництва повинна знаходитися їх споживча вартість з урахуванням витрат на їх доопрацювання. Таким чином, оцінку зворотних відходів проводять за вартістю можливого використання (заміщення) або реалізації. У сумі цієї оцінки поворотні

відходи зменшують витрати на виробництво. Безповоротні відходи оцінці не підлягають.

Кількісна оцінка відходів досягається за допомогою:

  • - Інвентаризації - вимірювання, зважування;
  • - Проведення розрахунків - шляхом обчислення за діючими нормами на фактичний обсяг виробництва.

Оцінка відходів регламентується нормативними актами РФ з бухгалтерського обліку. Так, згідно з п. 9 ПБО 5/01 "Облік матеріально-виробничих запасів", затвердженого наказом Мінфіну Росії від 09.06.2001 № 44н, фактична собівартість МПЗ, що залишаються від вибуття основних засобів та іншого майна, визначається виходячи з їх поточної ринкової вартості на дату прийняття до бухгалтерського обліку.

Крім того, згідно з п. 111 Методичних вказівок по бухгалтерському обліку матеріально-виробничих запасів, затверджених наказом Мінфіну Росії від 28.12.2001 № 119н, вартість відходів визначається організацією виходячи зі сформованих цін на брухт, утиль, ганчір'я тощо, т. е. за ціною можливого використання або продажу.

Розподіл витрат, зібраних по носіям, між калькуляційними об'єктами

Калькуляційний об'єкт може:

  • - Відповідати носію витрат;
  • - Разом з іншим (іншими) об'єктом (об'єктами) калькулювання входити в один носій витрат, тобто бути частиною носія витрат;
  • - Включати в себе кілька носіїв витрат.

У другому випадку для обчислення собівартості необхідно зібрані по носію витрати розподілити між калькуляційними об'єктами, в третьому випадку - підсумовувати витрати по носіях, що входять в даний калькуляційний об'єкт.

Вибір об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць

Вибір об'єктів калькулювання обумовлюється:

  • - Особливостями застосовуваного технологічного процесу виробництва;
  • - Характером продукції;
  • - Особливостями організаційної структури підприємства;
  • - Цілями калькулювання.

З урахуванням даних факторів об'єктами калькулювання можуть бути продукт, частина продукту, група однорідних товарів (продуктове напрямок), група однойменних продуктів (серія), набір продуктів (замовлення), причому як за витратами виробництва в цілому (закінчені обробкою), так і по окремим виробничих операцій (переділів, стадіями, фазами).

Процес калькулювання спрощується, а результати калькулювання стають більш достовірними, якщо об'єкти калькулювання встановлюються стосовно до технологічних процесів виготовлення продуктів. Для цього об'єкт калькулювання повинен бути кратний (т. Е. Включати один або кілька) технологічних переходах.

Залежно від цілей калькулювання об'єктом калькулювання може бути як готовий продукт, так і продукт різного ступеня готовності. Наприклад, для визначення рівня витрат і рентабельності виробництва окремих видів продуктів необхідно калькулювання готових продуктів. Для цілей внутрішньофірмового розрахунку, управління виробництвом, визначення ціни реалізації незавершених виробництвом продуктів (напівфабрикатів) потрібно калькулювання собівартості продуктів за певними технологічних переходах (тобто не закінчених обробкою продуктів) всередині центрів відповідальності і МВЗ.

Крім того, потрібні допоміжні об'єкти калькулювання, якими можуть бути забраковані продукти різного ступеня готовності, відходи.

Якщо об'єкт калькулювання - це вид продукту (частини продукту, групи продуктів) різного ступеня готовності, то калькуляційна одиниця є кількісним вимірником об'єкта калькулювання. Вона повинна бути економічно однорідною і стійкою в часі, відображати кількісну одиницю виробу як певної споживної вартості і відповідати одиницям ціноутворення.

Прийнято виділяти такі основні види калькуляційних одиниць:

  • 1) натуральні кількісні - штуки, тонни, кіловат-години, метри і т.д .;
  • 2) умовно-натуральні - 100 умовних пар взуття, тонна умовного чавуну 1000 умовних банок і т.д .;
  • 3) умовні, що передбачають певний зміст корисної речовини в продукті, - хімічні продукти з певним змістом кислоти або лугу, молочні продукти з певним відсотком жирності і ін .;
  • 4) вартісні одиниці;
  • 5) одиниці роботи персоналу або засобів праці - нормо-годину роботи фахівця, машино-день, тонно-кілометр перевезень і т.п.

Натуральні одиниці вигідно відрізняються тим, що вони часто збігаються з носіями витрат.

Умовно-натуральні одиниці і одиниці роботи застосовують у випадках, коли при великій номенклатурі продуктів ускладнене калькулювання по всіх найменувань. Але такий підхід виправдовує себе, якщо структура асортименту продуктів, що виробляються і норми витрат для окремих продуктів незмінні.

У виробництвах, де з одних вихідних матеріалів виготовляють продукти з близькими за характером, але з різними але ефективності споживчими властивостями (наприклад, з різним вмістом корисної речовини), як калькуляційної одиниці вибирається продукт (реальний або умовний) з певною величиною споживчої вартості (наприклад , з певним змістом корисної речовини).

Одиниці роботи використовуються в виробництвах, мета яких - не виготовлення продукції, а надання послуг.

Для цілей перспективного планування можливе застосування укрупнених калькуляційних одиниць.

Види калькуляцій за часом складання

За часом складання калькуляції можна поділити на дві групи: попередні і подальші.

Попередні калькуляції складаються до виготовлення продукту. До них відносять:

  • проектну калькуляцію , яка застосовується для обґрунтування економічної ефективності інноваційних проектів: будівництва, реконструкції, розробки нових продуктів, технологій;
  • нормативну калькуляцію. Розрахунок собівартості продуктів ведуть на основі норм, що діють на певну дату (поточних норм). Застосовується для короткострокового планування;
  • планову калькуляцію , яка складається на основі планових норм - середніх норм для певного проміжку часу або майбутніх норм. Застосовується для середньострокового планування;
  • кошторисну калькуляцію , яка є різновидом нормативної (планової) калькуляції. Складається на вироби та роботи, що виконуються в разовому порядку.

Наступні калькуляції складаються після виготовлення продукту. Прийнято розрізняти:

  • звітну калькуляцію - розрахунок фактичної собівартості вироблених продуктів;
  • скориговану звітну калькуляцію - різновид звітної калькуляції, яка відображає фактичні величини споживання виробничих ресурсів в оцінці, передбаченої плановим завданням (за обліковими цінами). Може містити дані про отримані і пред'явлених сумах претензій між підрозділами.

Особливості та проблеми калькулювання в залежності від застосовуваної технології

Використовувані промислові технології прийнято ділити на дві основні групи - хіміко-фізичні і механічні. Можна виділити проблеми калькулювання, загальні для виробництв з даними технологіями і специфічні для кожного типу виробництв (рис. 4.1).

Особливості та проблеми калькулювання собівартості продукції на підприємствах з хіміко-фізичної технологією виробництва

Ці підприємства характеризуються тим, що кінцевий продукт утворюється шляхом переробки сировини і матеріалів в ряді послідовних технологічних переділів, фаз, стадій, при цьому продукти одного переділу надходять повністю або частково в наступний переділ. У цьому випадку, як правило, є можливість частину витрат за прямою ознакою відносити на окремі види продукції всередині кожного переділу. Інша частина витрат є спільною для агрегату, переділу, виробництва, підприємства в цілому. Прямі витрати в кожному переділі відносять на конкретні види продуктів, непрямі розподіляють пропорційно базисним показниками всередині переділу (за видами продуктів), всередині виробництва (по переділах і видах продуктів) і всередині підприємства (по виробництвам, переділів, видів продуктів). Обчислення собівартості готового продукту передує калькулювання витрат на проміжні продукти виробництва (напівфабрикати). Крім того, для підприємств з хіміко-фізичної технологією виробництва характерно існування пов'язаних продуктів.

Основні проблеми калькулювання

Рис 4.1. Основні проблеми калькулювання

Специфічні проблеми калькулювання собівартості продуктів на підприємствах з хіміко-фізичної технологією виробництва наступні: 1) необхідність калькулювання проміжних продуктів виробництва (напівфабрикатів), яка викликається наступними обставинами:

  • • складністю виробничих технологій, а також складу сировини і матеріалів, тому калькулювання собівартості проміжних продуктів здатне спростити процес калькулювання готового продукту;
  • • коопераційними зв'язками підприємств. З одного боку, частина проміжних продуктів підприємства може реалізовуватися на сторону і для потреб ціноутворення потрібні дані про її собівартості. З іншого боку, частина напівфабрикатів власного виробництва підприємство може купувати у інших підприємств. Потрібно оцінити, що доцільніше - закуповувати на стороні або виробляти самостійно;
  • • необхідністю планування і контролю діяльності окремих МВЗ (центрів відповідальності);
  • 2) наявність комплексних виробництв.

На окремих стадіях технологічного процесу випускається декілька продуктів, і необхідно калькулювати собівартість кожного продукту, наприклад, для оцінки доцільності подальшої переробки.

Особливості та проблеми калькулювання собівартості продукції на підприємствах з механічною технологією виробництва

У виробництвах даного виду предмети праці (основні матеріали), що утворюють основу виробів, піддаються механічним впливам без істотної зміни їх фізико-хімічного стану. Як правило, в ході технологічного процесу спочатку виготовляються окремі частини продуктів (комплектуючі), які в ході подальшого з'єднання утворюють готовий продукт. Собівартість готового продукту, таким чином, складається з витрат на виготовлення окремих складових (деталей) даного продукту і витрат на складання складових в готовий продукт.

Проблеми калькулювання собівартості в виробництвах даного типу можуть бути викликані:

  • 1) конструктивною складністю вироблених продуктів і складністю використовуваних технологічних процесів;
  • 2) значною тривалістю виробничого циклу, яка може охоплювати кілька звітних періодів.

До загальних проблем калькулювання для виробництв з хіміко-фізичної та механічної обробкою можна віднести наступні:

1. Наявність часто широкого асортименту продукції, що випускається.

Калькулювання собівартості всіх видів продукції, що випускається

в таких випадках є дуже трудомістке завдання. З метою спрощення калькулювання ведеться за укрупненими групами, всередині яких співвідношення собівартості окремих продуктів виражається перекладними коефіцієнтами (так званий метод еквівалентних коефіцієнтів, який буде розглянуто в гл. 4).

2. Необхідність непрямого розподілу витрат, оскільки частина витрат неможливо або недоцільно в момент обліку пов'язати з носіями витрат (об'єктами калькулювання) за прямою ознакою.

Існує безліч методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, кожен з яких відрізняється способами узагальнення витрат по складу, змісту, МВЗ, центрам відповідальності, видам, групам продукції і т.п.

Зміна конкурентного середовища в другій половині XX ст. зажадало вдосконалення інформаційного забезпечення управлінських рішень, що викликало появу наступних новітніх калькуляційних систем:

  • • калькулювання за функціями, видами діяльності "ЛВ-костинг" (activity-based costing , ЛВ-costing, ЛВС ');
  • • калькулювання за останньою операції (endpoint costing , використовується в системі управління "точно в строк");
  • • калькулювання за стадіями життєвого циклу (life-cycle costing);
  • • калькулювання по заданих параметрах (target costing);
  • • калькулювання на основі постійного вдосконалення (kaizen costing).

Класифікація типових методів обліку витрат наочно представлена ​​на рис. 4.2.

Класифікація методів обліку витрат і калькулювання собівартості

Мал. 4.2. Класифікація методів обліку витрат і калькулювання собівартості

Незважаючи на відокремлення систем в класифікації, в дійсності життєві тільки їх поєднання. Наприклад, на швейних підприємствах в фінансовому обліку застосовується комбінація з таких систем: absorption costing і фактичне позамовному калькулювання; на текстильних - absorption costing і фактичне попередільних калькулювання. Різні поєднання використовуються як для цілей управління бізнесом, так і для цілей складання фінансової звітності (рис. 4.3).

Сполучення калькуляційних систем для цілей управління

Рис 4.3. Сполучення калькуляційних систем для цілей управління

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук