Договір банківського вкладу

Правова характеристика договору

Згідно п. 1 ст. 834 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї на умовах і в порядку, передбачених договором .

Говорячи про цивільно-правової характеристиці договору банківського вкладу, слід зазначити, що даний договір є реальним, оскільки вважається укладеним і породжує у сторін права та обов'язки тільки з моменту внесення вкладником в банк грошової суми (вкладу). При цьому не має значення порядок внесення грошових коштів в банк: в готівковому (в касу банку) або в безготівковому порядку (при переказі грошових коштів). Об'єктом цього договору виступають дії банку, на які має право претендувати вкладник, - повернення вкладу з нарахованими до моменту його витребування відсотками на суму внесених грошових коштів. Самі ж кошти або сума (вклад) представляють собою предмет договору, тому якщо на відповідному ощадному (депозитному) рахунку грошових коштів немає або не дотримується мінімально допустимий правилами конкретного банку їх розмір, то такий договір на відміну від договору банківського рахунку в аналогічній ситуації буде визнаний безпредметним, що тягне за собою припинення відносин між сторонами.

Договір банківського вкладу є односторонньо зобов'язуючим, оскільки породжує тільки обов'язок для банку повернути вкладнику передану суму вкладу разом з обумовленими відсотками і взаємне право лише вкладника - вимагати від банку виконання його обов'язку.

Даний договір є оплатним, оскільки завжди передбачає обов'язок банку по виплаті відсотків вкладникові, і безвідсотковим не може бути ні за яких обставин, оскільки умова про відсотки є істотним для даного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону про банки процентні ставки за вкладами (депозитами) встановлюються кредитною організацією за угодою з клієнтами, якщо інше не передбачено федеральним законом. Відсутність угоди про розмір відсотків нс робить даний договір неукладеним, оскільки згідно зі ст. 838 ГК банк повинен виплачувати вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, що визначається договором банківського вкладу, а при відсутності в договорі умови про розмір виплачуваних відсотків банк зобов'язаний виплачувати відсотки в розмірі, що визначається відповідно до п. 1 ст. 809 ГК, тобто виходячи з існуючої в місці проживання вкладника, а якщо вкладником є юридична особа, в місці його знаходження ставки банківського відсотка (ставки рефінансування).

У випадках коли вкладником є громадянин, договір банківського вкладу визнається публічним згідно п. 2 ст. 834 ГК. Таким чином, на взаємини банків і громадян-вкладників поширюється дія норми ст. 426 ГК, відповідно до якої банк на оголошених їм умовах повинен укласти договір банківського вкладу з кожним, хто до нього звернеться, причому без права надавати перевагу одній особі перед іншим в укладенні договору, крім передбачених законом і іншими нормативними актами випадків. Крім того, умови договору банківського вкладу (для одного і того ж виду вкладів) повинні бути однаковими для всіх вкладників. Разом з тим банк має право диференціювати умови договору банківського вкладу, включаючи і процентні ставки, в залежності від терміну дії договору, суми вкладу, умов його повернення, категорії вкладника. Єдиною перешкодою для цього, як видається, може бути встановлений в конкретної кредитної організації порядок укладення договору, заснований на підписанні стандартно розробленої (типової) форми договору шляхом приєднання на підставі оголошених банком умовах з надання даного виду послуг.

Банк не має права відмовитися від укладення з фізичною особою договору банківського вкладу, крім випадків: 1) коли у банку відсутнє право здійснювати операції за вкладами громадян (установчими документами не передбачено право приймати грошові кошти у вклади від фізичних осіб), а так само немає відповідних ліцензій ; 2) коли прийняття вкладу спричинить за собою порушення законодавства або обов'язкових економічних нормативів, встановлених ЦБ РФ; 3) коли банк призупинив подальший прийом вкладів від населення з причин економічного або іншого характеру; 4) коли у банку відсутні виробничі або технічні можливості для прийому вкладів; 5) коли є інші причини, що позбавляють банк можливості прийняти внесок.

При необгрунтованому ухиленні банку від укладення договору банківського вкладу зацікавлений в укладенні договору громадянин має право звернутися до суду з вимогою про спонукання до укладення договору та про відшкодування збитків (реального збитку, упущеної вигоди), яких вони зазнали внаслідок ухилення банку від укладення договору банківського вкладу (ст. 426 , 445 ЦК). Тягар доказування неможливості укладення договору на момент звернення зацікавленої в укладенні договору громадянина в банк лежить повністю на банку.

Крім того, відповідно до п. 5.2 ст. 7 Закону про протидію відмиванню доходів кредитні організації мають право відмовитися від укладення договору банківського рахунку (вкладу) з фізичною або юридичною особою у випадках відсутності за своїм місцезнаходженням юридичної особи, його постійно діючого органу управління, іншого органу або особи, які мають право діяти від імені юридичної особи без довіреності; неподання фізичною або юридичною особою документів, що підтверджують зазначені в наведеній статті відомості, або подання недостовірних документів; наявності відносно фізичної або юридичної особи відомостей про участь в терористичній діяльності, отриманих відповідно до зазначеного закону.

Відповідно, договір, вкладником за яким виступає юридична особа, властивостями публічності не володіє, тому кредитна організація має право відмовити юридичній особі в укладенні такого договору.

Сторонами договору банківського вкладу є банк (або небанківська депозитно-кредитна організація) і вкладник.

Відповідно до п. 1 ст. 835 ГК право на залучення грошових коштів у внески мають банки (або небанківські депозитно-кредитні організації), яким таке право надано відповідно до дозволу (ліцензії) Банку Росії. При цьому необхідно мати на увазі, що крім ліцензії, яка може бути видана не раніше закінчення дворічного періоду функціонування банку з дати його державної реєстрації [1] , ст. 36 Закону про банки встановлює ще одну вимогу, а саме: вклади фізичних осіб можуть прийматися тільки банками, які беруть участь в системі обов'язкового страхування вкладів фізичних осіб і перебувають на обліку в організації, що здійснює функції з обов'язкового страхування вкладів - Агентстві зі страхування вкладів.

З метою попередження та припинення прийняття вкладів від громадян особами, які не мають відповідних ліцензій, або з порушенням порядку, встановленого законом або прийнятими відповідно до нього банківськими правилами, в п. 2 ст. 835 ГК передбачено право вкладника вимагати негайного повернення суми вкладу, а також сплати на неї відсотків, передбачених ст. 395 ГК, і відшкодування понад суму відсотків всіх заподіяних вкладникові збитків.

Якщо такою особою прийняті на умовах договору банківського вкладу грошові кошти юридичної особи, такий договір є недійсним за ст. 168 ГК. До нього застосовуються наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 167 ГК.

Якщо інше не встановлено законом, зазначені вище наслідки застосовуються також в наступних випадках:

  • 1) якщо кошти громадян і юридичних осіб притягнуто шляхом продажу їм акцій та інших ланцюгових паперів, випуск яких визнано незаконним;
  • 2) якщо кошти громадян притягнуто у внески під векселі або інші цінні папери, що виключають отримання їх власниками вкладу на першу вимогу і здійснення вкладником інших прав, передбачених правилами гл. 44 ГК (п. 3 ст. 835 ЦК), а також у випадках визнання випуску цінних паперів незаконним.

Законом про банки в ст. 13 також передбачаються додаткові санкції, що застосовуються до юридичних осіб, які здійснюють банківські операції без ліцензії. Здійснення юридичною особою банківських операцій без ліцензії, якщо отримання такої ліцензії є обов'язковим, тягне за собою стягнення з такої юридичної особи всієї суми, отриманої в результаті здійснення цих операцій, а також стягнення штрафу в двократному розмірі цієї суми до федерального бюджету. Стягнення проводиться в судовому порядку за позовом прокурора, відповідного федерального органу виконавчої влади, уповноваженого на те федеральним законом, або Банку Росії.

Іншою стороною договору банківського вкладу є вкладник - фізична особа (громадянин Російської Федерації, іноземний громадянин та особа без громадянства), яка досягла 14-річного віку, або юридична особа, яка має право виступати в якості вкладника в силу загальної правоздатності.

  • [1] Виняток з цього правила передбачено в ч. 5 ст. 36 Закону про банки, відповідно до якої право на залучення у внески грошових коштів фізичних осіб може бути надано знову реєструється банку або банку, з дати державної реєстрації якого пройшло менше двох років, якщо: 1) розмір статутного капіталу знову реєстрованого банку або розмір власних коштів (капіталу) діючого банку становить величину не менше 3 млрд 600 млн руб .; 2) банк дотримується обов'язок розкривати необмеженому колу осіб інформацію про осіб, що роблять істотний (пряме чи непряме) вплив на рішення, що приймаються його органами управління.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >