Навігація
Головна
 
Головна arrow Психологія arrow Вікова психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ПРОБЛЕМИ ПЕРЕХОДУ ВІД МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ДО ПІДЛІТКОВОГО

Будь-які перехідні періоди висувають специфічні проблеми, які потребують особливої уваги. Сюди можна віднести і перехід учнів з початкової школи (9-11 років) в середню ланку. Змінилися умови навчання пред'являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку.

Однак цей рівень розвитку учнів не однаковий. У кого-то він відповідає умовам успішності їх подальшого навчання, у інших досягає ледь допустимої межі. Тому даний перехідний період може супроводжуватися різного роду труднощами.

Так що ж відбувається з дітьми, що характеризує особливості психічного та особистісного розвитку школярів на стику цих вікових груп? Деякі дослідники вважають цей стик початком стабільного підліткового періоду (Л. С. Виготський), інші - частиною критичного в цілому підліткового віку (Л. І. Божович), треті - окремим предподростковий кризою (Д. Б. Ельконін).

Нагадаємо, що новоутвореннями молодшого шкільного віку є довільність і здатність до саморегуляції. Довільність характеризується тим, що у дітей завершується розвиток довільної пам'яті, уваги, мислення, довільної стає організація діяльності. Здатність до саморегуляції полягає в психологічній готовності дитини освоювати навички саморегуляції і застосовувати їх на практиці, стабілізуючи свій емоційний стан.

Рефлексія, саморегуляція, довільність проходять в цей час тільки початковий етап формування. Надалі вони закріплюються і ускладнюються, поширюючись не тільки на ситуації, пов'язані з навчальною діяльністю, але і на інші сфери життєдіяльності дитини. Однак перехід від саморегуляції, довільної поведінки, який проявляється переважно в навчальній діяльності, до таких ситуацій, де потрібно рішення моральних проблем, до моральної саморегуляції поведінки самою дитиною відбувається саме на даному етапі.

Змінюється ставлення школярів до процесу навчання. Незважаючи на те що навчання залишається їхньою основною діяльністю, вона втрачає своє провідне значення в психічному розвитку учнів. Навчальна діяльність продовжує бути суспільно оцінюваної, як і раніше впливає на зміст і ступінь розвиненості інтелектуальної, мотиваційної сфер особистості учнів, але її роль і місце в загальному розвитку дітей суттєво змінюються. На кінець початкової школи і початок навчання в середній ланці випадає мотиваційний криза вчення. Він полягає в тому, що колишні мотиви - бути школярем, мати престижний соціальний статус - вичерпують себе і втрачають колишню силу, а нові стійкі внутрішні мотиви навчання ще не сформовані. Вчення продовжує здійснюватися під впливом зовнішніх мотивів - тиску батьків і суспільства. На питання "Навіщо ти вчишся?" і "Чи любиш ти вчитися?" у дітей в цьому віці відповідь одна - "Не знаю".

Дана ситуація характеризується зниженням успішності, ослабленням мотивації навчання і виходом на перший план спілкування з однолітками.

Рубіж 4-5-го класів, за свідченням багатьох педагогів і психологів, характеризується значним зниженням інтересу учнів до навчання, до самого процесу навчання. Все це формує негативне ставлення до школи в цілому і до обов'язковості її відвідування, небажання виконувати домашні завдання; починаються конфлікти з вчителями, порушуються правила поведінки в школі.

Причини негативних проявів незадоволеності дітей вченням, по-перше, можуть бути пов'язані з особливостями роботи педагогів. Так, вчителі третьокласників нерідко продовжують вести навчання своїх вихованців, керуючись тими ж принципами, що і при роботі в 1-2 класах, які не сприяючи розвитку активності та ініціативності школярів, творчого осмислення ними повідомляються знань, розвитку креативності. По-друге, це причини, викликані особливостями розвитку дітей у цьому віці.

Як говорилося вище, новоутворенням даного перехідного віку є рефлексія, яка змінює погляд дітей на навколишній світ, змушує виробляти власні

погляди, власну думку, уявлення про цінності і значимості навчання. Усвідомлення свого особистого ставлення до світу і іншим людям тільки починається і тому зачіпає більш знайому дітям сферу діяльності - навчальну. Формується особисте ставлення до навчання.

В цей перехідний період змінюються взаємини з дорослими і з однолітками. З'являються домагання дітей на певне ставлення в системі ділових і особистих взаємин в колективі, формується досить стійкий статус учня в цій системі. Дитина прагне знайти своє місце в групі, тому на емоційний стан дитини впливає те, як складаються стосунки з товаришами, а не тільки успіхи в навчанні і відносини з дорослими - вчителями і батьками.

Змінюються і норми, якими регулюються відносини школярів один до одного: на перший план виступають "стихійні дитячі норми", пов'язані з якостями "справжнього товариства". Відбувається негласне поділ: "хороший учень" і "хороший товариш". Хороший учень не завжди може бути хорошим товаришем, а хороший товариш - хорошим учнем. І це зрозуміло, тому що зміст норм, моральних якостей, якими характеризуються хороший учень і хороший товариш не можуть і не повинні повністю збігатися, оскільки вони відображають різні сфери життєдіяльності школярів.

Істотно змінюється характер самооцінки школярів. Якщо раніше ставлення учня до себе формувалося учителем на підставі отриманих оцінок, то тепер до уваги ухвалюються не навчальні характеристики, а якості, які проявляються в спілкуванні. Різко зростає кількість негативних самооцінок. Невдоволення собою у дітей даного віку поширюється не тільки на відносно нову сферу їх життєдіяльності - спілкування з однолітками, а й на навчальну. Тому у дітей виникає потреба в загальній позитивній оцінці своєї особистості іншими людьми, перш за все дорослими, а також потреба і необхідність у загальній позитивній оцінці себе в цілому, незалежно від конкретних результатів.

Людина протягом усього життя потребує безумовному прийнятті та любові, це життєво необхідно кожному для того, щоб стати успішним, впевненим, гармонійно розвиненим, але у дітей ця потреба розвинена сильніше. У молодшому шкільному віці вона стає основою сприятливого особистісного розвитку школярів в подальшому.

Зміна соціальної ситуації, розвитку і зміна змісту внутрішньої позиції учня лежать в основі мотиваційного кризи. Ця криза поки що слабо виражений в поведінці, у зовнішніх проявах. Переживання школярів, пов'язані з такими змінами, далеко не завжди усвідомлюються ними, часто вони навіть не можуть сформулювати свої труднощі, проблеми, питання. В результаті виникає психологічна незахищеність перед новим етапом розвитку.

Невдоволення собою, відносинами з іншими, критичність в оцінці результатів навчання може привести до розвитку потреби в самовихованні, а може стати перешкодою до повноцінного формування особистості. Шлях, по якому піде становлення особистості школяра, багато в чому залежить від того, наскільки успішно буде протікати цей етап дорослішання.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук