ІНДИКАТОРИ МІГРАЦІЙНОГО РУХУ НАСЕЛЕННЯ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИ ВИРІШЕННІ ПРАКТИЧНИХ ЗАВДАНЬ

Роль міграції населення як фактора системи управління, без сумніву, велика. Міграція знаходить своє відображення у формуванні соціально-економічної обстановки будь-якої країни. Територіальні переміщення людей впливають не тільки на зміни чисельності суспільства, а й трансформують його структуру. Тому серед практичних завдань оцінка тенденцій і структури міграції займає одну з ключових позицій. Комплексний і всебічний статистичний аналіз явищ і процесів, пов'язаних з просторовими переміщеннями людей, необхідний для ефективної розробки управлінських рішень. У науці сформувалися різні підходи до систематизації індикаторів міграції населення. Переважна більшість вчених, фахівців і практиків приймають форму подання статистичних показників оцінки міграційних процесів, засновану на їх поділі на абсолютні та відносні показники. Дана система показників знайшла широке застосування на практиці і дає досить повне і детальне уявлення про обстановку.

Як абсолютних показників, що характеризують масштаби міграції, виділяють:

  • чисельність прибулих (П) - абсолютні розміри процесу припливу населення на конкретну територію за певний проміжок часу;
  • чисельність вибули (У) - абсолютні розміри процесу відтоку населення з конкретної території за певний проміжок часу;
  • оборот міграції , або міграційну рухливість, або валову міграцію, або брутто-міграцію (О = П + У), - свідчить про те, скільки всього людей бере участь в міграційному русі суспільства;
  • сальдо міграції , або міграційний приріст , або чисту міграцію, або нетто-ми грацію (О = П + У) - відображає цілком певні результати міграційного руху населення:
  • - сальдо міграції більше нуля (П> У) - міграційний приріст,
  • - сальдо міграції менше нуля (П <У) - міграційна спад,
  • - сальдо міграції дорівнює нулю (П = У) - міграційне рівновагу.

Аналіз абсолютних показників чисельності прибулих і вибули

вимагає підвищеної уваги до дослідження структури мігрантів, перш за все в розрізі статі і віку. При цьому проводяться як деталізовані розрахунки числа прибулих і вибули з окремих виділених груп, так і вивчення складу мігрантів на основі аналізу шахових балансів, які можуть відображати будь-які соціально-демографічні ознаки.

Таблиця 4.3

Шаховий баланс складу прибулих в Росію в 2013 р за статтю та віком, чол.

Підлога

вік

всього

мігрантів

Молодше працездатного (0-15 років)

Працездатний (чоловіки 16-59, жінки 16-54 років)

Старшого за працездатний (чоловіки 60 років і старше, жінки 55 років і старше)

чоловіки

18 902

276 868

І 608

307 378

жінки

16 768

129 820

28 275

174 863

обидві статі

35 670

406 688

39 883

482 241

З даних табл. 4.3 видно, що в 2013 р в Росії прибуло понад 406 тис. Чол. працездатного віку (84,33% всіх прибулих), при цьому більшу частину прибулих склали чоловіки як в цілому (63,74% всіх прибулих), так і в працездатному віці (68,08% прибулих осіб даного віку).

Крім віку і статі шаховий баланс може бути побудований на основі таких ознак, як національність, освіту, причини міграції, зайнятість і т.зв. Інтерес до таких балансам полягає в тому, що вони відображають значимість окремих категорій в загальній динаміці чисельності населення територій, а також одноразово дають характеристику складу прибулих і вибули за двома ознаками.

Всі вищенаведені показники, характеризуючи абсолютні розміри переселень і результати міграційних потоків між територіями виходу і вселення, безперечно є значущими для управління, так як кажуть про напрямки й обсяги міграції. Однак вони не можуть бути порівняні для різних територій з різною чисельністю населення (однакове число прибулих для однієї території може бути оцінений як досить велика, для іншого - як мізерне), так як не говорять про інтенсивність міграційних потоків, тобто не можуть застосовуватися в порівняльному аналізі. Для цієї мети необхідна оцінка відносних величин, що виражаються у формі відповідних демографічних коефіцієнтів і грунтуються на співвідношенні масштабів міграційних процесів та чисельності населення.

До базових коефіцієнтів, що характеризує інтенсивність міграційних процесів, відносяться:

коефіцієнт прибуття , що відображає кількість прибулих, що припадає на кожну 1000 чол. населення:

коефіцієнт вибуття , що відображає кількість вибули, що припадає на кожну 1000 чол. населення:

Серед основних індикаторів, що характеризують інтенсивність міграційних процесів, особливо виділяється коефіцієнт міграційного приросту населення.

Коефіцієнт міграційного приросту населення показує число мігрантів, що збільшують (міграційний приріст) або зменшують (міграційна спад) чисельність населення в розрахунку па 1000 чіл. і визначається двома способами:

• як відношення різниці числа прибулих осіб на конкретну територію і вибули з неї до середньорічної чисельності населення даної території:

• різницю коефіцієнтів прибуття та вибуття населення:

При позитивному значенні коефіцієнта міграційного приросту населення, а значить, при більш істотному рівні прибуття, ніж рівні вибуття, в країні спостерігається приріст населення завдяки притоку осіб з-за кордону. Міграційний приріст для будь-якої країни набуває особливо важливого значення в разі, коли чисельність її населення стрімко зменшується через низьку народжуваність (тобто присутній природний спад жителів). Він дозволяє компенсувати природне зменшення населення і створити сприятливі статево пропорції в населенні для вирішення різних соціально-економічних завдань.

Серед завдань управління в області міграції виділяються регулювання обсягів і напрямів міграційних потоків, а також залучення іноземних працівників високої кваліфікації. Створення умов, що привертають затребуваних економікою висококваліфікованих іноземних працівників, дозволяє поповнити трудові ресурси і забезпечити економічне зростання приймаючої держави.

Однак приплив робочої сили і поповнення контингенту репродуктивного віку за рахунок прибуття в країну іноземців стикаються з додатковими питаннями, які необхідно враховувати в процесі розробки і прийняття управлінських рішень. Серед цих питань виділяють: створення умов для адаптації та інтеграції мігрантів; захист їх прав і свобод, сприяння в житловому облаштуванні, забезпечення соціальної справедливості і т.п.

Таким чином, міграція тісно пов'язана з економічним, соціальним і демографічним розвитком суспільства, а тому оцінка міграційної ситуації з позицій управління набуває ключового значення.

На практиці інтерес представляє аналіз таких показників, як:

коефіцієнт міграційного обороту , що виявляє сумарну чисельність прибулих і вибули, що припадає па кожну 1000 чол. населення:

відносне сальдо міграції , що показує чисельність прибулих на кожну 1000 вибули:

ефективність міграції , яка визначає питому вагу міграційного приросту (убутку) до валового міграції населення:

Всі зазначені коефіцієнти можуть бути як загальними (розрахованими до всього населення), так і приватними (оціненими до чисельності певної сукупності).

З позицій управління необхідно враховувати, що мігранти стають жителями конкретної території. Вони беруть безпосередню участь у відтворенні населення регіону, економічної діяльності, масовому споживанні матеріальних благ і послуг (у тому числі змінюючи структуру і культуру споживання), формуванні відповідної системи цінностей, смаків, норм поведінки і інтересів. Тому поселення мігрантів на новій території пов'язано з безліччю демографічних, соціальних та економічних проблем як для самих мігрантів, так і для держави, на територію якого вони вселяються. Мігранти, які приїжджають на нову для них територію, володіючи певними навичками, досвідом, знаннями і зв'язками, придбаними на території виходу, змушені багато купувати і накопичувати заново. В районі вселення для мігрантів основним питанням стає подолання стадії приживлюваності. Отже, серед практичних завдань значиму роль набуває аналіз результативності міграції.

Зауважимо, що новосели - колишні мігранти - за рахунок переміщення з однієї території на іншу мають підвищену міграційної активністю. Про результативність міграції спочатку можна судити за значенням таких вишерассмотренних індикаторів, як сальдо міграції і коефіцієнт міграційного приросту (розрахунок якого як раз і заснований на показнику сальдо міграції). Якщо їх значення негативні, то відтік населення з території за своїми обсягами більше, ніж приплив на цю територію, отже, в чисельності тих, що вибувають ймовірно будуть і ті, хто вважався прижився для окремого року (або періоду часу). Однак дані показники не є точною оцінкою приживлюваності, так як чисельність осіб, які покидають територію, може формуватися по-різному (наприклад, все виїжджаючі можуть бути з числа постійно проживають на даній території).

Більш точну оцінку результативності міграції можливо отримати на підставі показника, званого коефіцієнтом осілості :

де для певної території У - середня чисельність вибулих за три роки; ΣП, ΣУ - відповідно число прибулих і вибулих за три роки.

Коефіцієнт осілості характеризує чисельність осіб, що залишилися на постійне місце проживання (ПМП), що припадає на кожну 1000 чол. міграційного приросту.

З метою характеристики приживлюваності мігрантів також розраховують однойменний показник - коефіцієнт приживлюваності новоселів, який визначається з відношення числа новоселів, що залишилися на ПМЖ на конкретній території, до чисельності прибулих на цю територію за досліджуваний період часу:

де Н 0 - кількість новоселів, що залишилися на ПМЖ на певній території.

На основі даного показника розраховують індикатор рухливості новоселів, що дорівнює одиниці за вирахуванням значення коефіцієнта приживлюваності новоселів. Інший варіант визначення коефіцієнта рухливості новоселів зводиться до такої формули:

У практичному плані оцінка приживлюваності як заходи зростання частки постійних жителів - одна з найбільш складних завдань демографічної

аналізу. Як видно з параметрів коефіцієнта осілості, розглядається трирічний період. Однак тут виникає питання, пов'язане з кількістю часу, який необхідно враховувати за період приживлюваності (час на адаптацію та облаштування на новій території).

З урахуванням відмінностей територій але ознаками, що впливає на життєдіяльність новоселів, таким як, перш за все: географічне положення, рівень соціально-економічного розвитку, - час на адаптацію також варіюється. Наприклад, але часу по-різному пристосування організму до природного середовища: воно залежить як від того, в яку країну (регіон) прибуває мігрант, так і від того, з якої країни (регіону) він прибув. Адже природно-кліматичні умови істотно диференційовані по території Землі.

Під облаштуванням новоселів в науковій літературі, що стосується питань переселення, мають на увазі пристосування матеріальних умов до своїх потреб. Для облаштування також необхідний гот чи інший проміжок часу, який може бути більшим або меншим, ніж час, потрібний для адаптації. При цьому якщо новосел на новому місці свого проживання отримує всі необхідні умови, перш за все ті, з яких буде складатися матеріальна забезпеченість (працевлаштування, забезпеченість житлом і т.п.), то період облаштування буде прагнути до мінімуму. Помстимося, що різні види адаптації, як і різні елементи облаштування, характеризуються різними часовими періодами. Однак основні зміни, які мають вирішальне значення для новосела, все ж відбувається в досить короткі терміни, але різні в залежності від регіону вселення. Незважаючи на безліч факторів, що впливають на період приживлюваності новоселів, вчені з плином часу дійшли до точки зору, відповідно до якої час приживлюваності новоселів становить в середньому 10 років. А тому даний проміжок часу повинен враховуватися при вирішенні практичних завдань, пов'язаних з оцінкою приживлюваності.

На основі даних переписів населення 1926 і 1979 рр. В. М. Мойсеєнко визначила, що межа переходу новоселів до складу постійного населення як в минулому, так і в даний час складає приблизно 10 років [1] .

Л. Л. Рибаківська дотримується точки зору, що приживлюваність в Східному Сибіру вихідців із Західного Сибіру і Північного Кавказу, звичайно ж, буде різною, іншою вона буде у вихідців з міста і села. Якщо говорити не на індивідуальному рівні, а на рівні певної сукупності новоселів, то їх приживлюваність буде залежати від освітнього, вікового, сімейного та іншого складу [2] . Він також дотримується тієї точки зору, що населення, що прожила в районі вселення менше 10 років (дорослі разом з дітьми), називається новоселами. Воно не входить до складу постійних жителів і може називатися рухомим.

У ньому є два шари: шар перехідний - особи, які прожили понад 5 років, і шар текучий - ті, хто прожив менше цього терміну [3] .

Необхідно відзначити, що в наукових джерелах в кінці XX ст. висловлювалися й інші точки зору. Наприклад, Е. Д. Малінін і А. К. Ушаков терміном приживлюваності новоселів вважали чотири роки. Ж. А. Зайончковская за результатами досліджень робила висновок, що час приживлюваності новоселів становить п'ять років. Думки деяких інших дослідників зводилися до періоду приживлюваності новоселів в три-п'ять років.

Таким чином, розглянута система абсолютних і відносних показників міграції, на основі якої можливо досить повне дослідження тенденцій і закономірностей міграційних процесів, створює передумови для наукового обгрунтування прийнятих управлінських рішень в області демографії, економіки і соціальної сфери.

  • [1] Див .: Міграція і ринки праці в пострадянській Росії / під ред. Г. С. Вітковська. М .: Центр Карнегі, 1998..
  • [2] Див .: Рибаковський Л. Л. Міграція населення (питання теорії). М .: ІСПІ РАН. 2003.
  • [3] Демографічний понятійний словник / пол ред. Л. Л. Рибаківська. М .: ЦСП, 2003. URL: rybakovsky.ru/uchebnikla4.html
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >