СУЧАСНИЙ ЕТАП МОДЕРНІЗАЦІЇ В РОСІЇ

У відповідь на крайнощі "західницької фази" Росія висунула свою концепцію ідентичності як східної держави, що спирається на традиційні цінності, релігійно-етичні принципи національної традиції. На рубежі XX-XXI ст. почався новий виток глибинних соціокультурних трансформацій в російській політичній культурі, який можна назвати "неоконсервативної хвилею" [1] . І. М. Клямкин і Т. І. Кутковець в своєму дослідженні, присвяченому російської самобутності, відзначають відновлення в кінці 1990-х рр. в суспільній свідомості традиційних цінностей росіян [2]. Саме у відновленні традиційних національних цінностей, які дають потужні мотивації для трудової активності в модернізаційних процесах, слід шукати одну з істотних причин економічного підйому Росії на початку 2000-х рр.

У 2001-2008 рр . (до початку економічної кризи) відбулися позитивні зміни в соціально-економічному житті країни. Збільшилися темпи зростання ВВП (до 7% на рік), що вище за аналогічний показник в високорозвинених країнах (в США-4,4%). Швидко росли деякі нові галузі виробництва, наприклад телекомунікації, програмне забезпечення, мобільний зв'язок [3] .

Соціологічні опитування свідчать про те, що більшість росіян (74%) вважають свою країну особливої євразійської цивілізацією, якої не підходить західний шлях розвитку [4] . Таким чином, в сучасному російському суспільстві уявлення про національну самобутність є домінуючими. Це означає, що для посилення трудової мотивації більшості росіян необхідна активізація традиційної національної системи цінностей, - ось запорука успіху нового етапу модернізації країни, де пріоритетом виступає розвиток інноваційних технологій. Як відомо, головним питанням в період прийняття доленосних рішень є не тільки завдання амбітних цілей, а й тверезе розуміння того, хто і чому буде здійснювати намічене, якою має стати система трудових мотивацій для більшості громадян. Орієнтиром тут покликані служити не мертві абстракції універсальних цінностей, а живе слово національної культури.

Успіх нових економічних гігантів - Китаю і Індії - переконливо продемонстрував, що благополуччя нації складається не тільки з економічних показників, але в чималому ступені виростає з духовної єдності народу, котре повірило в свої сили. Не випадково політологи називають сьогодні конфуціансько-буддійську цивілізацію "культурою надії", представники якої працюють на своє власне майбутнє [5] . У світлі успішного досвіду китайської та індійської модернізації, де очевидний пріоритет орієнтації на національні традиції, вибір модернізують на користь національного шляху розвитку, напевно, і є нині єдиним універсальним постулатом теорії модернізації.

  • [1] Див .: Базові цінності росіян. Соціальні установки. Життєві стратегії. Символи. Міфи: [колектив, моногр.] / Відп. ред. А. В. Рябов, Е. Ш. Курбангалеева. М .: Будинок інтелектуальної книги, 2003. С. 49.
  • [2] Клямкин І. М., Кутковець Т. І. Російська самобутність. М.: Ін-т соціол. аналізу, 2000. С. 21-23.
  • [3] Див .: Степашин С. В. Конкурентоспроможність Росії в умовах глобалізації: погляд Рахункової палати // Держ. служба. 2007. № 6. С. 5-6.
  • [4] Джерело: ВЦИОМ. URL: wciom.ru/ (офіційний сайт).
  • [5] Див .: Муазі Д. Конфлікт емоцій. Страх, приниження, надія і новий світовий порядок // Росія в глобальній політиці. 2007. № 1. Т. 5. С. 8.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >