Навігація
Головна
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія політичних і правових вчень
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ТЕОРІЯ "ОСВІЧЕНОЇ МОНАРХІЇ" В. Н. ТАТІЩЕВА

Василь Микитович Татищев (1686-1750) - російський історик і державний діяч, прихильник теорії природного права, ідеолог абсолютизму в Росії.

В. Н. Татищев народився під Псковом в небагатій, але родовитої дворянській родині - далекі предки Татіщева були "природними Рюриковичами". У 1704 р Василь Микитович почав військову службу в драгунському полку, неодноразово брав участь у різних битвах Північної війни. У 1712 р Татищев отримав чин капітана і незабаром був відправлений за кордон навчатися військовій справі. Після повернення, в 1716 р, його перевели в артилерію, де він займався інспекцією артилерійських частин російської армії. У 1720-1722 рр. Татищев керував державними металургійними заводами на Уралі, заснував міста Єкатеринбург і Перм. У 1724-1726 рр. вивчав економіку і фінансове справу в Швеції, одночасно виконуючи делікатне дипломатичне доручення Петра I, пов'язане з династичними питаннями. Повернувшись до Росії, в 1727-1733 рр. Татищев очолював Московському монетному контору. У ці ж роки він брав активну участь у політичному житті країни, був автором одного з конституційних проектів, які намагалися обмежити російське самодержавство. У 1734-1737 рр. знову керував уральськими гірськими заводами, і в цей період гірська промисловість Росії переживала пору свого підйому. Але тимчасовий правитель Карл Бірон домігся видалення Татіщева з Уралу, тому що останній всіляко перешкоджав розграбуванню казенних заводів. У 1737- 1741 рр. Татищев перебував на чолі Оренбурзької, а потім Калмицькій експедицій. У 1741 - 1745 рр. був губернатором Астрахані. З 1737 року - таємний радник. Але в 1745 р за надуманим звинуваченням у хабарництві його відсторонили від посади і заслали в маєток Болдіно Московської губернії, де Татищев і прожив останні роки життя[1] .

В. Н. Татищев - вчений і мислитель, який виявив свої таланти у багатьох областях практичної і наукової діяльності. Він є засновником російської історичної науки. Протягом 30 років (з 1719 але 1750 г.) працював над створенням першого фундаментального наукового багатотомної праці "Історія Російська". Татищев відкрив для науки найважливіші документи - "Руську Правду", "Судебник 1550 року", "Книгу Великого Креслення" і ін., Знайшов рідкісні літописі, відомості яких збереглися тільки в його "Історії", оскільки весь його архів згорів під час пожежі. Татищев - один з перших російських географів, який створив географічний опис Сибіру, першим дав природно-історичне обгрунтування кордоні між Європою і Азією по Уральському хребту. Василь Микитович - автор першого в Росії енциклопедичного словника "Лексикон Російської гісторіческой, географічної, політичної та громадянської". Крім того, Татищев написав роботи по економіці, політиці, праву, геральдиці, палеонтології, гірничої справи, педагогіці і ін. Головне філософський твір В. Н. Татіщева - діалог. "Розмова двох приятелів про користь наук та училищах" (1733) (був опублікований лише в 1887 р і навіть через 150 років звучав занадто сміливо для офіційної ідеології). Це свого роду енциклопедія, в якій зібрані всі знання автора про світ: філософські, історичні, політичні, економічні, богословські і т.д. [2]

У своєму дослідженні Татищев використовував найсучасніші досягнення західноєвропейської науки. Він посилався на праці Гроція, Пуфендорфа, Вольфа, в той же час негативно відгукувався про твори Макіавеллі, Гоббса, Локка, які, вважав, приносять більше шкоди, ніж користі.

Вперше в історії російської політико-правової думки Татищев розглядав всі проблеми з позицій деїзму. З одного боку, Бог є "початок всіх речей в світі", а з іншого - Бог теж є частиною природи. З законом божим узгоджується те, що відповідає природним законам; богоугодною є все, що відкриває істину. Такий підхід зустрів опір з боку Ф. Прокоповича, а за Татищевим багато років тягнувся шлейф підозр в єретицтві і невіру.

Мислитель наділяв своє деистическое світогляд в теорію природного права. Він вважав, що світ розвивається одночасно по божественному закону, який спочатку закладений Господом, і по природному, який виробляється в світі (природі і суспільстві) сам по собі.

Відповідно до природним правом людина повинна бути вільним. За Татищеву, природний стан - це стан "вольності". І в той же час, він в характерній для теоретиків природного права манері стверджує, що почуття і воля окремої людини обов'язково повинні стримуватися розумом: "без розуму вживане свавілля вредітельно є". Татищев не просто виступав поборником свободи, а намагався знайти розумне поєднання різних інтересів, знайти раціональний порядок в хаосі взаємодії різних спрямувань і бажань, щоб забезпечити досягнення "користі Вітчизни".

Для розумного поєднання різних інтересів Татищев вважає за необхідне, щоб "волі людини була покладена узда неволі для його ж користі". Мислитель виділяє "вуздечки неволі" гріх видів:

  • 1) за своєю природою (влада батьків);
  • 2) за договором (кріпосне право як договір між холопом і паном);
  • 3) з примусу (рабство або невільництво).

Держава також виступає у вигляді "вуздечки неволі": з одного боку, це вуздечка по природі, оскільки влада монарха подібна батьківської (природного), з іншого боку, узда за договором, так як основою всякого держави є суспільний договір.

При аналізі різних форм організації влади Татищев вперше в історії російської політико-правової думки використовує історико-географічний підхід. Розмірковуючи над доцільністю кожної з форм державної організації суспільства, мислитель виходив з конкретноісторіческіх і географічних умов життя народу тієї чи іншої країни. До числа основних факторів, що визначають форму держави, він відносив географічні умови, розмір території та рівень освіти народу: "Нуждно дивитися на стану і обставини кожного сообсчества, яко на положення земель, простір області та стан народу". В даному випадку видно риси подібності політичних поглядів В. Н. Татіщева і французького мислителя Ш. Монтеск'є ( "Про дух законів"). Причому однозначно татіщевські концепція є оригінальною - вона формувалася цілком самостійно, оскільки Татищев написав свої політичні твори на 15 років раніше Монтеск'є.

Слідуючи традиції, що йде від Аристотеля, Татищев виділяв три основні форми політичного правління - демократію, аристократію і монархію, - і визнавав можливість існування будь-якої з них, включаючи змішані форми.

Застосовуючи свої теоретичні міркування до політичної практиці, Татищев стверджував, що демократія може здійснитися тільки в невеликій державі-місті або в маленькій області. Аристократія корисна в державах, що складаються з декількох міст, захищених від ворожих нападів природним середовищем (наприклад, на островах). Особливо застосовна аристократія у освіченого народу, який звик до дотримання законів без примусу і страху. Прикладом аристократії мислитель вважав Венецію.

Для Росії найбільш прийнятною формою правління, згідно Татищеву, є монархія. У подібних великих державах - з великою територією, складної географією та, головне, неосвіченим народом, на переконання мислителя, не може бути ні демократії, ні аристократії, на доказ чого він наводить численні приклади шкоди того і іншого - Смуту, "Самбірщина" і ін . в той же час монархія в Росії повинна бути, по-перше, освіченої, а по-друге, обмеженою законами Бога і природи (природним законом). Татищев вважав за необхідне введення представницьких установ, участь в яких могло приймати тільки дворянство. Формально визнаючи, що законодавство "складається єдино у владі монархічної", фактично Татищев передавав право підготовки законів вищого органу влади - Сенату. За його думки, це було необхідно для того, щоб налагодити порядне законодавство, компетентне вирішення справ центрального управління, припиняти фаворитизм, казнокрадство, хабарництво, а також для обговорення найважливіших проблем ( "війна, смерть государя або яке інше велике діло").

Багато уваги Татищев приділяв обгрунтуванню станової структури, стану основних класів-станів феодальної Росії. Становий розподіл суспільства, на думку Татіщева, обумовлено історично сформованим поділом праці: дворянство охороняє держава; інші стани своїми працями сприяють його процвітанню. Головними показниками державної мощі Татищев вважав "натовп і багатство", "а багатству корінь - купецтво і рукоділля". Купецтво мислитель ставив в державі на почесне місце. Кріпосне право називав "вуздечкою неволі" але договором між холопом і паном. Разом з тим він висловлював серйозні сумніви в економічній ефективності та доцільності кріпацтва. Більш того, він вважав, що запровадження кріпосного права на початку XVII ст. було помилкою Бориса Годунова, що принесла велику шкоду Росії і викликала Смуту. Усвідомлюючи всю згубність кріпосного стану, мислитель проте побоюється, що звільнення селян може принести ще більше шкоди і стати причиною "сум'яття, чвар, підступності і образ". Ставлення Татіщева до кріпосного права найбільш яскраво виражено в його "Короткий економічних до села наступних записках" (одна тисяча сімсот сорок два) (були опубліковані лише в 1852 р), що містять рекомендації щодо раціонального ведення сільського господарства в селах. У цих записках Татищев не розмірковувати про переваги чи недоліки кріпацької праці, а виходячи з існуючого положення, пропонує різні способи піднесення добробуту як поміщиків, так і селян. В першу чергу він вважає за необхідне скасувати панщину і відпустити селян на оброк, тим самим, надавши більше можливостей для розвитку селянської самодіяльності в рамках кріпосного ладу. Поряд з цим Татищев передбачав невпинний і жорсткий контроль поміщика до розпорядку життя селян. Поміщики повинні стежити навіть за тим, як селяни працюють на себе, а то вони, пояснював Татищев, "від лінощів у велику злидні приходять, а після приносять на долю скаргу". Автор записок пропонував "йод жорстоким покаранням" забороняти бійки, пияцтво і продаж надлишків продуктів поза села без дозволу поміщика. Необхідною умовою підвищення прибутковості поміщицьких вотчин, Татищев вважав поліпшення якості побуту селян. Він пропонував в кожному селі побудувати лазні, школи, притулки.

Як і інші представники школи природного права, Татищев розрізняє природні і громадянські (позитивні) закони. Природні закони - єдині і загальні, цивільні закони - різні для кожного народу.

Татищев виступав за оновлення законодавства, вважав за доцільне підготувати нове Покладання. У зв'язку з цим задумом він аналізував попереднє російське законодавство і вважав за необхідне вивчення досвіду інших країн. До законів Татищев пред'являв ряд вимог: стислість, чіткість і простота викладу ( "щоб ніяких іншомовних слів не було"; "всякий закон що коротше, то зрозуміліше"); здійсненність, неприпустимість надмірних погроз покараннями, узгодженість законів, несуперечність законодавства, своєчасне і широке оголошення закону ( "бо хто, не знаючи закону, переступить, той за законом оному засуджений бути не може"), збереження в законі стародавніх звичаїв, якщо вони не суперечать загальної користі.

Причиною внутрішніх чвар і збурень Татищев вважав неуцтво народу. Він усіма способами намагався показати користь науки і освіти для держави, активно боровся з тими, хто стверджував, що народне невігластво вигідно для влади: "незнання або дурість як самому собі, так і малому і великому суспільству вредітельно і бідно". Зі свого боку, Татищев "радий і селян мати розумних і вчених". Мислитель вважав, що кожен стан має вчитися наук, необхідним для виконання свого обов'язку перед державою. Діти батьків, що мають дохід понад тисячу рублів на рік, повинні самі утримувати вчителів і самостійно виділяти кошти на навчання. Державні ж кошти слід "незаможним залишити". Корисно спільне навчання "знатних і незаможних". Поруч зі знатними незаможні навчаться "обходження" і придбають "сміливість". А присутність талановитих, але "незаможних" учнів підніме на належний рівень все навчання, а самі вони зможуть згодом стати "досконалими вчителями". Іншого застосування фахівцям з третього стану, який отримав дворянське освіту, Татищев запропонувати, очевидно, не міг [3] .

Мислитель виступав за широку віротерпимість, вважав, що міжрелігійні чвари можна попередити "добрими законами" і просвітою. Між розумними людьми такі чвари неможливі, "понеже розумному до віри іншого нічого стосується, і йому так само, Лютор чи, кальвін чи, або язичник з ним в одному місті живе, ... бо не дивиться на віру, але дивиться на ... його вчинки і прав " [4] .

Віра в силу освіти і розумних законів принесла В. Н. Татищеву славу першого в Росії просвітителя.

  • [1] Перевезенцев С. В. Василь Микитович Татищев // Слово. Православний освітній портал. URL: portal-slovo.ru/history/35578.php (дата звернення: 23.02.2013).
  • [2] Перевезенцев С. В. Василь Микитович Татищев // Слово. Православний освітній портал.
  • [3] Кузьмін А. Г. Татищев. М .: Молода гвардія, 1981. С. 209.
  • [4] Кузьмін А. Г. Татищев. М .: Молода гвардія, 1981. С. 191.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук