ПОНЯТТЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ТА КОМУНІКАТИВНОГО БАР'ЄРУ. СТРУКТУРА КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Успіх ділового спілкування, досягнення результату в великій мірі залежить від учасників комунікації, їх професіоналізму та вміння спілкуватися. В теорії спілкування особлива увага приділяється поняттям "комунікативного бар'єру" і "комунікативної компетентності". Під комунікативним бар'єром зазвичай мають на увазі обставини, фактори, які ускладнюють спілкування або помітно знижують його ефективність. Виділяються комунікативні бар'єри різного виду: інтерпретаційні, обумовлені неможливістю адекватно сприймати повідомлення, селективні, пов'язані з інформаційним перевантаженням і ведуть до неповного, виборчому сприйняттю повідомлення, емоційні, викликані пристрастями, оцінками, упередженнями, бар'єри компетенції,що виникають через нестачу знань, і ін. Особливу групу утворюють бар'єри, пов'язані з умовами здійснення комунікації, наприклад: географічні, відомчі, державні, економічні.

Комунікативна компетентність означає розвиток адекватної орієнтації людини у власному психологічному потенціалі, потенціалі партнера, в ситуації і задачі [1] і виражається в успішності вирішення комунікативних завдань в процесі спільної діяльності. У загальному вигляді комунікативна компетентність складається з здібностей:

  • 1) давати соціально-психологічний прогноз комунікативній ситуації, в якій має бути спілкуватися;
  • 2) соціально-психологічно програмувати процес спілкування, спираючись на своєрідність комунікативної ситуації;
  • 3) здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування в комунікативній ситуації [2] .

Поняття комунікативної компетентності є ключовим при визначенні ділових якостей фахівців в різних сферах діяльності, таких як сфера управління, туризм, педагогічна, юридична діяльність, паблік-рілейшнз і т.д. Відповідно виділяються різні якості, здібності, навички та вміння, що визначають комунікативну компетенцію фахівця. У комунікативної компетентності можна виділити дві складові: 1) власне психологічні здібності та вміння і 2) комунікативно-мовні (або мовні) вміння і навички.

Наприклад, розглядаючи необхідні комунікативні якості працівників сфери туризму, Т. І. Власова робить акцент на психологічну складову і до ознак високої комунікативної компетентності відносить: 1) швидку, своєчасну і точну орієнтування в ситуації взаємодії і партнерах; 2) прагнення зрозуміти іншу людину в контексті вимог конкретної ситуації; 3) встановлення в контакті не тільки на справу, а й на партнера, шанобливе, доброзичливе ставлення до нього, облік його стану та можливостей; 4) впевненість в собі, розкутість, адекватну включеність в ситуацію; 5) володіння ситуацією, гнучкість, готовність проявити ініціативу в спілкуванні або передати її партнеру; 6) велику радість спілкуванням і зменшення нервово-психічних витрат в процесі спілкування; 7) вміння ефективно спілкуватися в різних статусно-рольових позиціях; встановлювати і підтримувати необхідні робочі контакти незалежно, а іноді усупереч поширеним відносин; 8) високий статус і популярність в тому чи іншому колективі; 9) вміння організувати дружну спільну роботу, залучаючи людей до вирішення общегрупповие завдань, досягати високого результату діяльності; 10) уміння створювати сприятливий клімат у колективі, домагатися стабільності складу [3] .

Визначаючи необхідні комунікативні вміння менеджера, М. В. Колтунова виходить насамперед з того, що основною складовою професійної діяльності менеджера є мовна діяльність, тому основні ознаки комунікативної компетентності формулюються нею як вміння ефективно будувати мовне спілкування, тобто .:

  • • формулювати цілі і завдання ділового спілкування; аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення; керувати спілкуванням, регламентувати його;
  • • використовувати етикетні кошти для досягнення комунікативних цілей;
  • • користуватися різними тактиками і прийомами для реалізації обраної стратегії;
  • • вести бесіду, співбесіду, ділову розмову, суперечку, полеміку, дискусію, діалог, дебати, дебати, диспут, ділову нараду, переговори;
  • • аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх;
  • • доводити і обґрунтовувати, аргументувати, спростовувати, давати оцінки;
  • • перефразувати, тезіровать, дефинировать, резюмувати, володіти навичками номинализации, вербалізації, авторизації;
  • • переводити усну інформацію в письмову, знакову в словесну, і навпаки;
  • • бути грамотним у використанні як писемного мовлення, так і усної форми;
  • • володіти технікою мови, вміти адекватно використовувати стежки і риторичні фігури;
  • • вміти використовувати слова для коригування поведінки співрозмовника [4] .

У вітчизняній теорії мовної комунікації, що базується на психологічній теорії діяльності А. Н. Леонтьєва, особливо підкреслюється, що мова в спілкуванні рідко використовується для передачі інформації, "роль мови ... полягає в опосередкування (поряд з іншими засобами) зусиль з регулювання діяльностей учасників . за допомогою мови взаємодіють комуніканти обмінюються відомостями з метою змінити (зберегти, посилити і т.д.) діяльність партнера. Взаємодія коммуникантов за допомогою мови завжди є, отже, їх мовленнєво е вплив один на одного, взаємне мовленнєвий вплив " [5] .

Практично будь-яке професійно-ділове спілкування опосередковано промовою. За допомогою мови партнери домовляються про угоди, обговорюють перспективи співпраці, домагаються вигідних контрактів або змушують партнера змінити плани. Уміння висловлювати свої ідеї просто, ясно, доступно і переконливо, вміння впливати промовою на перший погляд здається досить простим і очевидним справою, проте багато проблем і негативні результати - наслідок невміння правильно і адекватно ситуації побудувати діалог. Так, Н. М. Тимченко до основних причин, що утрудняє передачу інформації, відносить наступні: неточність висловлювання; недосконалість перекодування думки в слова; недоречне використання професійних термінів; надмірне використання іноземних слів; наявність смислових розривів і стрибків думки; химерність думки; наявність логічних протиріч. Крім того, негативно позначаються на діалогічному спілкуванні швидкий темп викладу, неадекватні інтонації, жести, міміка, невміння використовувати різні канали сприйняття [6] .

Безумовно, важливі не тільки комунікативно-мовленнєві вміння, а й професійні знання, особистісні якості, а також психологічні знання, навички та вміння:

  • 1) впевненість в собі, наявність особистої мети і цінностей;
  • 2) володіння предметом комунікації;
  • 3) знання про репрезентативні системи людини і ключах доступу до них;
  • 4) вміння визначати психологічний тип співрозмовника і підлаштовуватися до нього;
  • 5) володіння деякими техніками і прийомами ведення суперечки, дискусії;
  • 6) уміння зчитувати невербальні сигнали, знання про організацію просторового середовища;
  • 7) вміння керувати своїми емоціями та емоціями партнера та ін.

Деякі вміння можуть реалізовуватися як невербально, так і мовними засобами, наприклад, психологічна підстроювання може здійснюватися в процесі "віддзеркалювання" рухів, міміки, жестів партнера, а може реалізовуватися в мові, в вживанні якихось характерних для співрозмовника слів, виразів. Знання та вміння користуватися засобами і прийомами ділового спілкування складає техніку бізнес-комунікації.

  • [1] Мелібруда Е. Я - Ти - Ми: психологічні можливості поліпшення спілкування. М .: Прогрес, 1986.
  • [2] Радянський Е. В. Соціальна психологія: курс лекцій. М .: ИНФРА-М; Новосибірськ: НГАЕіУ, 1997; Петровська Л. А. Компетентність зі спілкуванням. М .: Изд-во МГУ, 1989.
  • [3] Власова Т. І., Данилова М. А /., Шарухен А. П. Указ. соч. С. 276.
  • [4] Кочтунова M. В. Мова і ділове спілкування: норми, риторика, етикет. М .: Економічна література, 2002. С. 10.
  • [5] Сорокін Ю. А., Тарасов О. Ф., Шахнарович А. М. Теоретичні і прикладні проблеми мовного спілкування. М .: Наука, 1979. С. 66.
  • [6] Тимченко Н. М. Таїн успіху ділового спілкування. Як знайти потрібне слово в потрібний час потрібній людині. СПб .: Гуманітарний ун-т профспілок, 1995.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >