ФІНАНСОВА СПРОМОЖНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

При проведенні комплексної оцінки проекту необхідно проводити оцінку його економічної ефективності і оцінку його фінансової спроможності. Визначення фінансової спроможності проекту передбачає розгляд і підбір схеми його фінансування.

Для здійснення інвестиційної діяльності необхідно сформувати інвестиційні ресурси. Під інвестиційними ресурсами розуміються всі види фінансових активів, які залучаються для здійснення вкладень в об'єкти фінансування.

На мікрорівні все джерела фінансування інвестиційних проектів ділять на власні, залучені і позикові (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Основні джерела формування інвестиційних ресурсів компанії

Джерела формування інвестиційних ресурсів

власні

залучені

позикові

  • - Чистий прибуток, що спрямовується на інвестиції;
  • - амортизаційні відрахування;
  • - реінвестований частина необоротних активів;
  • - іммобілізуемая в інвестиції частина оборотних активів
  • - Емісія акцій компанії;
  • - інвестиційні внески в статутний капітал;
  • - державні кошти, що надаються на цільове інвестування у вигляді дотацій, грантів, участі в капіталі;
  • - кошти комерційних структур, що надаються безоплатно на цільове інвестування
  • - Кредити банків та інших кредитних інститутів;
  • - емісій облігацій фірми;
  • - цільової державний інвестиційний кредит;
  • - інвестиційний лізинг

Джерелом фінансування ризикових проектів, як правило, є власний капітал, так як під високоризикові проекти важко залучити позикові кошти. Однак обсяг формування інвестиційних ресурсів за рахунок власного капіталу обмежений і залежить від результатів фінансово-господарської та інвестиційної діяльності організації.

Залучення інвестиційних ресурсів шляхом додаткової емісії акцій має як позитивні, так і негативні сторони. Позитивним моментом є те, що мінімізується ризик втрати фінансової стійкості, термін повернення капіталу не встановлюється. У той же час вартість власного капіталу зазвичай перевищує номінальну вартість позикового капіталу, відсутня можливість використання ефекту "податкового щита" і виникає ризик втрати контролю над компанією. На практиці внесок акціонерів у проект частіше здійснюється у вигляді внутрішніх позик (російської або нерезидентної компанії), ніж у вигляді внеску в статутний капітал.

Використання позикового капіталу як джерело фінансування інвестиційного проекту є і стимулом розвитку, і джерелом ризику. Позиковий капітал не дає права на участь в управлінні підприємством, отже, менше загроза втрати контролю, ніж в разі проведення додаткової емісії акцій. За умови високого кредитного рейтингу компанії існують широкі можливості залучення позикового капіталу. Важливою перевагою використання позикового капіталу є можливість отримання пільг на оподаткування прибутку, так як витрати на обслуговування позикового капіталу виключаються з бази оподаткування з податку на прибуток (ефект податкового щита). Крім того, використання позикового капіталу дозволяє використовувати ефект фінансового важеля, який показує, на скільки відсотків збільшиться рентабельність власного капіталу за рахунок залучення позикових коштів. Якщо рентабельність активів перевищує процентну ставку за позиковими коштами, то організація отримує від інвестованого нею капіталу прибуток, що перевищує суму, яку вона повинна виплатити кредиторам за користування позиковими засобами. В результаті створюється надлишок коштів, який розподіляється між акціонерами фірми, тобто підвищується прибутковість вкладень (рентабельність власного капіталу). Якщо ж рентабельність активів менше ставки відсотка за позиковий капітал, то акціонери віддадуть перевагу такий капітал не позичати.

Використання позикового капіталу підвищує фінансові ризики, зростає фінансова залежність від зовнішніх джерел фінансування, знижується фінансова стійкість підприємства, підвищується ризик неплатоспроможності.

Вартість позикового капіталу і його питома вага в сукупних джерелах фінансування впливає на середньозважену вартість капіталу і на прийняття рішення про доцільність реалізації інвестиційного проекту при обраній схемі фінансування.

Відзначимо наступне:

  • • при збільшенні частки позикового капіталу в загальних джерелах фінансування кредити стають дорожче. Дану залежність можна пояснити зв'язком між ризиком і прибутковістю - однієї з базових концепцій фінансового менеджменту. Чим вище боргове навантаження організації, тим вище ризики кредитора, пов'язані з можливим неповерненням основної суми боргу і відсотків по кредиту. Платою за додатковий ризик є додаткова прибутковість, тобто вартість позикових коштів підвищується. Існує пряма залежність вартості позикових коштів від коефіцієнта фінансового левериджу, розрахованого як відношення позикового капіталу до власного. Високорентабельні проекти кредитувати простіше, так як залежність вартості позикового капіталу від рентабельності проекту - зворотна;
  • • чим вище якість корпоративного управління проектом, тим нижче вартість позикових коштів;
  • • чим вище проектні ризики, тим вище вартість позикових коштів (у вартість капіталу включається премія за ризик).

Ухвалення рішення про здійснення інвестиційного проекту вимагає проведення комплексного аналізу. Щоб підвищити прибутковість інвестицій, необхідно здійснити оптимізацію по цілому комплексу параметрів. При проведенні оптимізації необхідно проводити якісний і кількісний аналіз. При аналізі проекту інвестор, як правило, інтуїтивно визначає способи оптимізації. Обрані способи оптимізації повинні бути формалізовані і затверджені в документі, званому інвестиційною стратегією; в даному документі відображені завдання, які деталізують інвестиційну мету. До них відносяться:

  • - зростання питомої ваги позикових коштів в загальних джерелах фінансування при збереженні їх вартості;
  • - зниження вартості залучених коштів шляхом ефективного використання фінансових інструментів;
  • - зменшення податкового тягаря шляхом оптимізації і податкового планування;
  • - підвищення якості корпоративного управління проектом;
  • - управління проектними ризиками.

На різних фазах життєвого циклу інвестиційного проекту змінюється потреба в фінансових інструментах. У стадії зародження інвестиційного проекту інвестиційні ризики зазвичай високі, тому нерідко виникає потреба в інвестиціях, терпимих до високих ризиків, - це можуть бути кошти венчурних фондів або приватних інвесторів, емісії векселів. У зрілої стадії реалізації більшість проектних ризиків сходять нанівець, і це дозволяє при дотриманні жорстких вимог фінансових ринків розраховувати на ефективне облігаційне фінансування.

Рекомендується проводити всебічну правову експертизу проекту. Профілактика гринмейлу включає просвічування всіх темних сторін бізнесу: старі арбітражі, колишні директори, міноритарні пакети, борги, векселі, нерухомість, можливості донарахування податків і т.д.

Грінмейл - продаж пакета акцій компанії-емітенту, менеджменту або поточному власнику компанії-емітента за ціною, що значно перевищує ринковий курс. При цьому особа, що продає пакет акцій (гринмейлерів), загрожує в разі відмови від угоди провести вороже поглинання або створити складності у функціонуванні компанії-мети. Як синоніми гринмейлу вживаються терміни "корпоративне вимагання", "корпоративний тероризм".

Можлива класифікація інвестиційних проектів за видами фінансування, відповідно до якої всі проекти діляться на інвестиційне кредитування і проектне фінансування. Виділяють різні види проектів в залежності від того, за рахунок яких коштів погашаються кредити.

При інвестиційному кредитуванні джерелом повернення коштів є вся господарська діяльність позичальника, включаючи доходи від реалізації проекту. При проектному фінансуванні ніякої іншої діяльності, крім проекту, немає, і джерелом повернення коштів є сам проект.

Очевидно, що більш ризикованим є проектне фінансування; це обумовлює і більш високі вимоги до якості опрацювання таких проектів. При проектному фінансуванні перевага надається так званим кінцевим проектам, в яких основний обсяг інвестицій вже здійснено за рахунок власних коштів і потрібно кредит на завершення будівництва і пуску об'єкта в експлуатацію.

При виборі тієї чи іншої схеми фінансування для інвестора найбільшу цінність представляють такі критерії ефективності, як низькі ризики втрати прав власності, можливість отримання легальних дивідендів, конфіденційність, низькі податкові ризики, респектабельність юрисдикції, антимонопольне регулювання, кредитна історія і репутація. Схема фінансування підбирається в прогнозних цінах, які враховують інфляцію. Метою підбору схеми фінансування є забезпечення фінансової реалізованості інвестиційного проекту.

Проект визнається фінансово реалізованим, якщо на кожному кроці життєвого циклу проекту є досить коштів для його продовження. Якщо виключити облік невизначеності та ризику, то достатнім (але не необхідним) умовою фінансової реалізованості інвестиційного проекту є невід'ємна величина накопиченого сальдо грошового потоку (сальдо трьох потоків: операційного, інвестиційного і фінансового) на кожному кроці розрахунку.

Розробка схеми фінансування проекту включає визначення потреби в залучених коштах.

У разі якщо на певному етапі проекту виникає касовий розрив (негативна величина сальдо накопиченого грошового потоку), необхідно визначити, яким чином даний розрив може бути ліквідований. Розглядаються різні варіанти усунення касового розриву (залучення додаткових власних або позикових коштів), проводиться порівняння ефективності цих видів. Після того як рішення про залучення додаткових коштів прийнято, необхідно скорегувати грошові потоки проекту з урахуванням внесених змін і врахувати це в розрахунку ефективності.

Обсяг залучення позикових коштів і час, на яке дані кошти будуть залучені, а також схема погашення позик визначаються величиною кумулятивного грошового потоку (в разі залучення позикових коштів - розмірами і періодами появи касових розривів; в разі повернення коштів - величиною позитивного кумулятивного потоку грошових коштів та часом його появи). Обсяг, порядок, терміни залучення коштів і схема їх повернення впливають на загальний обсяг інвестицій і величину витрат (відсотки за користування позиковими засобами являють собою фінансові витрати).

Частина позитивного сальдо сумарного грошового потоку, що включає потоки з операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, може бути розміщена на депозитах або вкладена в боргові цінні папери. Таке вкладення коштів називається включенням в додаткові фонди. Відтоки грошових коштів, пов'язані з включенням в додаткові фонди, відносяться до відтокам по інвестиційної діяльності. У додаткові фонди можуть бути включені кошти з амортизаційного фонду і чистого прибутку. Ці кошти призначені для компенсації негативних значень сальдо сумарного грошового потоку на окремих майбутні кроки розрахунку (наприклад, при наявності великих ліквідаційних витрат) або для досягнення на них прийнятного значення фінансових показників. Оцінка фінансової спроможності проекту проводиться на базі трьох форм фінансової звітності; звіт про рух грошових коштів, звіт про фінансові результати і баланс. Дані форми є прогнозними і представляють майбутнє стан організації (інвестиційного проекту). Інвестиційні проекти представляються заможними лише в разі, коли інвестор розуміє механізм руху фінансових коштів внаслідок проведеного аналізу.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >